І знову їду я в Почаїв милий
На серці трепет накипає вкрай.
Позаду полишаю Львів бурхливий,
Турботи та печаль душі – прощай.
У подорожі радість невгамовна,
Дорога так знайома і легка,
Що мило до Почаєва зі Львова,
До Лаври в ріднім краї пролягла.
Спішім до православної твердині,
Що непохитна, мов граніт міцна,
Веде у Царство Боже вірно й нині –
Духовно окриляє нас вона.
При погляді на краєвиди Лаври
Ми залюбуємось на цю красу,
Прославим Богородицю з святими,
Які подали ласку нам свою.
Сама Пречиста Діва тут явилась,
В вогні поставила печать Свою,
Що на горі відзнакою лишилась,
З водою цільбоносную стопу.
Тут преподобний Іов заповів нам
Стояти в православ’ї до кінця,
Хоч би які скорботи та гоніння
Не піднімало бурею життя.
Святий наш преподобний Амфілохій
У Лаврі подвизавсь не так давно.
Він відстояв собор Святої Тройці,
Щоб запустіння в Лавру не прийшло.
Пречиста Діва на горі вітає
В іконі благоліпній та ясній,
Що невимовним світлом нам сіяє,
І утішає на землі нас цій.
Удалеч дзвін з Почаєва лунає
Паломників він будить на успіх.
«Спішіть, спішіть! – він гучно закликає
До Лаври на молитву»,- нас усіх.
Коли я повернусь у Львів бурхливий,
На серці затишок і мир, тепло.
І знову їду я в Почаїв милий,
Здається, що прощання не було!
грудень 2009р.
