Ти не зустрінеш осінь у містах!
Ти не зустрінеш казку в тихих скверах!
Вона гуляє мирно по лісах,
Питає розраду в старого клена.
У місті вже ж давно живе асфальт.
Панує тут і сірість бездушевна.
Лиш інколи уламки мрії залетять,
Як не розгонять її юрми, наче челядь.
Ми вже сліпі, сліпі ми до абсурду,
Не бачим долі, бачим лиш слова.
І світ у олово замотано, закуто,
Загноблено, забито, наче в бруд.
А ми ж ідем, не бачачи печалі,
Знаходим щастя в брендах і речах,
Ми не знайдем в серцях, вже проданих, моралі!
Куди ж ми йдем? Попереду лиш крах......
Тому із міст біжить, втікає осінь.
Біжать в ліси і мрія, і любов.
У нас вже ж все розпродано за гроші,
Живем за принципами: «Кров за кров!»
Та хоч ж не всі, не всі, такі жорстокі!
Хоч мало вже, хоч мало їх таких….
Романтиків розірвано на площі…
Наступний ти? А скільки, скільки всіх таких?!
вау....супер......я вражена.....
мені дуже сподобалось, такий правдивий, життєвий...образний, гарний....
ти для мене точно кумир.....справжня поетеса, хоча знаю, що ти скаж, що ще працюватиі працювати і ти це робитимеш, я знаю=)
Сонячний Янгол відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
