І знову з минулого біль відчуваю,
І знов пориваюсь його повернути,
А вихід із цього один лише знаю -
Пройти ще сто кроків і шлях свій забути.
Лишається смуток, хвилини чекання,
Покірність замінить неспокій постійний.
І все більш частіші хвилини мовчання,
І ще більш втрачається зміст слова "вільна".
І пусто, і страшно - ніщо не рятує
Від сумнівів клятих, від мертвих надій,
І холод проймає, а я все нотую
Поламаний графік безглуздих подій.
Втрачається зміст, в часовій плутанині,
Того, що важливим здавалось колись.
Реальне з уявним для мене віднині
Не мають межі - нерозривно сплелись.
Закони і принципи, пункти - руйную,
Не зважу тепер навіть на почуття.
З уламків історію я побудую,
З нічого створю я своє майбуття!