Пробач...Ти бачиш, я тепер не плачу.
Я інша, хоч для тебе більш нічого і не значу.
Я намагалась бути сильною, та я зламалась,
Я опустила руки, я закрила очі і я здалась.
Я задля твого щастя вбила свою мрію
Тепер я не жива, я лиш як вугіль тлію
Пробач, що не була такою, яку би ти "Моя" назвав
Шкода, що промовчав тоді, коли так ніжно обійняв.
Пробач, що вірила, надіялась, що так безтямно закохалась,
Мов божевільна, без надії просто сподівалась
На твою ласку, на тепло, на те, що будеш поряд,
А згодом я молилась про хоча б єдиний погляд...
Пробач, що закохалась в твої очі...
Я ними марила в усі безсонні темні ночі.
Пробач, що покохала твоє серце
Твій світ, твій сміх і твій характер з перцем
Та згодом я тобі лиш щастя побажала
І вже востаннє образ твій і очі пригадала
Я поклялась забути, але серце полум"ям пекло
Воно ж бо просто забувати не хотіло й не могло
Тоді я, мов дитина, що упала на каміння,
Ночами істерично плакала й молила Бога про терпіння
Було так тоскно, так печально, так боліло...
Від кожної сльози обличчя, мов вогонь горіло
Тепер я мов той ангел, якому люди крила обламали...
Жорстокі люди...мали все! І лиш жал́ю в серцях не мали.
Я хочу щоб ти знав: Для тебе в серці місце я лишу.
Лише скажу, що я кохаю і що за все пробачення прошу.
