В її волоссі вітер заблукав,
І сонце сяяло у зелені очей.
Обличчя свіже, наче вранці став,
Хоча не спала декілька ночей.
Коли опівночі всі темрявою скуті,
Вона душею долітала до небес,
Шукаючи там істини забуті,
В передчутті незвіданих чудес.
Бо спрагла за людською чистотою,
За святістю, любов’ю і добром,
Тому вона не відчувала втоми
І легко було їй боротися зі сном.
Молитви світлі й високодуховні
Відроджували в ній нове життя,
А почуття і помисли гріховні
Відлинули кудись у небуття.
Надранок зірка блиснула вгорі,
Того ніхто не бачив, окрім неї –
Із променем останньої зорі
Два білих ангели, як цвіт лілеї,
З’явились перед дівою святою
Для того, щоб її оповістити:
Вона є обрана Господньою Жоною
І Сина Божого повинна народити!
