У старому сквері
на крислатім клені
одиноко пташка
на гілках сидить.
В будинку навпроти
розчинились двері,
захотілось пташці
у достатку жить.
І пірнула прудко
у покої хати,
роззирнулась швидко,
облетіла вмить.
- Так, тут не до смутку,
тепло, є де спати,
завжди вдосталь їжі,
є що і попить.
Та немає неба,
та немає волі,
ніде розігнатись,
ніде полетіть.
Затужила пташка,
аж здригнулась з болю,
а відкриті двері
вітер встиг закрить.
Забилася, бідна,
по кімнатах з жахом,
всі віконця з сонцем
випробла на міць
і та гілка з клену
Здалась зараз птаху
Запахом свободи
Гордих верховіть.
Нащо їй затишок,
нащо їй достаток,
коли крила прагнуть
злету, висоти.
Розігналась, бідна,
Через усю хату...
Через збиті шиби
впала у квітки.
Не змогла піднятись,
бо останні сили
вклала у цю пісню
й вознесла увись:
«Не шукайте статку!
Не він серцю милий,
а свобода неба,
голуба блакить!»
Невозможно птице жить в клетке золотой,
Станет в ней она тужить по свободе той,
Что дают поля и лес,и потоки солнца,
Но не видеть ей её из тусклого оконца.
Так и люди,устремясь за богатством,златом,
Часто думают подчас,больше им не надо
В этой жизни ничего,были б только сыты,
Но свобода - это рай,без неё убит ты!
Дуже-дуже гарный та корисний вiрш!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
