Гра світлотіні, лeгкий змах руки -
І завершальний зроблено мазок.
Пейзаж казковий передав ти у віки.
У ньому хлібом пахне кожен колосок.
Талант художній, світлий дар природи,
Відшліфував ти протягом років
І став художником високої породи,
Достойним лаврів геніїв-митців.
Тебе мистецтво манить вдалечінь,
Йому ти неспроможний опиратись,
І мчиш у тріумфальну височінь,
Щоби промінням слави зігріватись.
Свої полотна, наче немовлят,
Лелієш від світанку до світанку,
Забувши про дружину, що стократ
Стрічає сірі одинокі ранки.
Мистецтво спрагло жертв і ти їх дав:
У марнославстві потопив кохання,
Всіх друзів, близьких, рідних розігнав.
Залишились картини і… страждання.
Життя поклав ти на вівтар мистецтва.
Чи був по-справжньому щасливим ти?
Чи не завищена ціна твого “митецтва”?
Славетний геній з серцем сироти…́́
