Її звали Марія. Тепер її вже нема. Вона похована в Палермо, столиці мальовничого острова Сиція. Італійська кам'яниста, нагріта сонцем земля, стала їй останнім прихистком. Вона так хотіла сюди приїхати... На роботу. І приїхала, не знаючи, що смертельно хвора. Мила вікна в готелях, прибирала і встигла віддати борги та ще насклдати трохи грошей.
Біля будинку її сім'ї, в маленькому галицькому містечку, цього літа знову зацвіли рожеві розкішні півонії, правда у бур"янах, бо нікому прополоти. І мальви, он які вже високі, скоро цвістимуть, дощі їм на користь. Вікна будинку сірими фіранками глипають на вулицю і стежка до дверей заросла. Пустка. Ніхто тут більше не живе. Де сім"я? Сусіди кажуть, що Іван її перебрався в обласний центр, до нової дружини. Пити перестав, бізнесом зайнявся, а син одружився, виїхав. Кажуть, приїздить іноді нова дружина Івана, навідатися, сама за кермом новенької іномарки. Он на стовпі приклеїла оголошення, хату продають.
Любила Марія порядок. Вікна оселі завджи блищали, як кришталеві і фінанки були - як сніг.Квіти любила. Гарна жінка була, чорнява, статна,господиня. Та Іван не цінував її, пив, на ній вся хата і трималася. Та не втрималася...
Літо... Не перше літо, як її немає і не буде. Нікому вікна помити, квітник прополоти. А півонії пахнуть терпко.