Пересторога стати навскоси
переманила в снах крізь дикі перепони…
Тепер зникають за вікном ліси,
поля, низини… Бабині постоли
безоднями у придорожніх болотах
лишили слід… Терпкіший від смоли.
У всіх людей в очах завмерлий страх,
і вікна заколочені. Лиш протяг
гуляє п’яний над розіп’ятим селом…
І десь, здається, лопотів ще стяг -
і небо синє, й поле за вікном
було увінчане Орантою святою…
Та зараз… гнів за молоддю новою
Стоїть стіною. Перекрили шлях.
Стоять, мов з каменю, - лихі і невловимі.
І нескоримі, мов у сталь забитий цвях….
І сповнені любові до чужини…
Ненависті до своєї землі…
У них вже діти вирослі малі,
У їхніх лонах, дротом оповитих,
Народжуються сни в савані критих
Майбутніх, Світлих і Нових…
***
Не буде війн. Не буде смерті.
Я не допущу, Я люблю.
Давайте будемо відверті…
Я більше зла не потерплю…
Я вб'ю. Я стану Сатаною.
Я не допущу ( бо люблю)
Те, як народжену Святою,
Віддали бидлу і скоту…
