Так буває часом,- дні, як тунелі,
Роман не пишеться, тільки так, есе,
В павутині сонце, пусто в оселі,
І надщерблене серце печаллю пече.
І ти шукаєш собі перевізника
До пункту призначення, де немає хмар,
А довкола - байдужо-спокійні лики
І сіре усе, як брудний тротуар.
Ти хочеш нового, якогось екстріму,
Вже надоїла реклама Persil,
І раптом згадаєш: всі дороги до Риму,
А в голові, чомусь, думок мутний кисіль.
Коли вже хочеш полишати весла,
Твій човен дірявий, протікає азбест,
Ти думаєш - я не філософ, не тесля,
І раптом, згадуєш: Navigare necesse est...
