Повільно падають сніжинки:
Одна, дві, три, чотири, п'ять...
Усі, немов би на пружинках,
То вниз, то вгору полетять.
Та, накружлявшись у таночку,
Вони вже хочуть відпочить.
Ще мить - і в білому віночку
Зимовий сонний сад стоїть.
І щедрий віхоли ужинок
Вже щільно на полях лежить.
А скільки ж треба тих сніжинок,
Щоб землю ковдрою укрить?
Дивлюсь на них я у віконце.
На серці туга залягла...
На довго десь сховалось сонце...
Ще так далеко до тепла...
дуже гарно 
