Не буває нічого даремно.
Недаремно живем і жили.
Недаремно кохали, й, напевне
недаремно свій шанс віддали.
Недаремно ми плачем в подушку,
Тихо сльози ховаєм в юрбі.
І з колін ледь встаєм самотужки,
Розбиваючи крила свої.
Недаремно лелієм серденько,
пестим, любим його простоту,
й відпускаєм в далекЕє небо,
щоб розбилося об самоту.
Недаремно віється терном
калинова розбита душа
й недаремно оте мародерство
тихо й мовчки терпіла вона.
Бо ж тепер ми вже стали сильніші.
Більш не плачим і вже не болить.
Гордо йдем і на заздрість всміхнемся
тим, хто думав нас покорить.
Не зламались. Не впали. Не вмерли.
І до світла тепер летимо.
Не здалися ми злобі і смерті,
подолали життя самоту.
І тепер на пекельних жаринах,
ними встелена доля твоя,
не посміє до нас доторкнутись
гіркий смак квіток полина!!!
ой, цей мені поки найбільше подобається, він не такий великий, як попередній, починається зразу ніби з якихось настанов...круто!!!....так просто, гарно і влучно....молодчинка!!!
Сонячний Янгол відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оценка поэта: 5 Не зламають, не поставлять на коліна!
Ми живемо! Дійсно, ми живем!
Хай нас травлять трунком із полина,
Та ми гордо важкий шлях пройдем!
Сонячний Янгол відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, звичайно, пройдемо!!Дякую, за влучний коментар!!!