Містом самотнім ходив похнюплений туман.
Не чекав на нього ніхто, не радів йому.
Чому так кепсько? Чи є у мене душа?
Чому я нікому не подобаюсь!!!
...І подивився туман усередину...
Ось юнак з трояндою в рукх мерзне біля підїзду.
Трохи веселий, трохи збентежений,
трохи «для хоробрості» напитий.
Він телефонує своїй дівчині, бо забув код...Хвостик довготелесої троянди встромив у сірий сніг (може щоб не зiв’яла?) «Прохолодно, виходь скоріш. Цілую...»
...І подивився туман усередину...
А он-де молодий чоловік клеїть оголошення про зниклого пса.
Сумний, заклопотаний погляд обмацує протилежний бік вулиці...
Неподалік за газетним кіоском, весело махаючи хвостом
сидів великий собака.Схиляючи набік голову зацікавлено спостерігав за людиною в сірому пальті.
«Прохолодно, знайшов би скоріше...»
...І подивився туман усередину...
Нарешті підїздні двері випустили назовні дівча...
Весело, дзвінко сміялись, здушуючи один одного в обіймах.
Цілувалися...»Збирайся, поїхали будемо жити разом, самі, в центрі...»
«Так, так... А що ж я скажу вдома? Та ще скільки треба зробити:
Перефарбуватися, забрати весняні чобітки з ремонту... не знаю, чи встигну сьогодні...»
...І подивився туман усередину...
Намагаючись непослизнутись молодик прямував вулицею.
Запустив недопалок у політ, продовжував наклеювати оголошення. До вогкого і гордого стовпа скотч не приставав.
Це виснажувало.
...І туман подивився усередину..
Гримнули підїздні двері. Юнка пішла...Десь у глибині черева п’ятиповерхівки лунали її кроки ...Заскиглило серце: «нічого не вийде,... не кохає,... не хоче...» Молодий чоловік побрів до зупинки...Піступно підморгували таксі...
...Десь у сизому просторі волав чийсь мобільник.
...І туман подивився усередину...
На одяг і волосся чоловіка набралося дрібних крапель, мов спогадів. Йшов містом сам, один додому.
Обіймався з пакетом собачого корму, мов з другом.
Позаду, ліниво переставляючи лапи, чалапав сербернар. Очима Джона Рембо хитро позиркував на хазяїна: «Коли ж помітить?»
Чоловік у сірому зупинився і якось несміливо, безнадійно свиснув. Місто озвалось густим собачим басом.
« О, друже, нарешті! Джон, куди подівся, де був? Та й слинявий же ти, перестань... гарний, гарний пес... »
Надворі потепліло, розвиднилось.
...І подивився туман усередину...
Юнак нетерпляче дістав слухавку.
«Так, не поїхав, чекаю, зараз побачиш...»
Білобрисе дівча, мов червневий метелик, випурхнуло з підїзду,
б’ючи сніг полами розтібнутого пальта.
Довготелеса троянда принишкло дивилася з імітації зимової вази
як закохані весело пірнули у хвилі вчорашнього снігу...
Туман поволі підводився з лавки, з верхівок дерев, з даху газетого кіоска, старої п’ятиповерхівки. Піднявся задоволений і спокійний. «Все ж таки у мене є душа!
Я – романтик!»
01. 02. 2010р.