"Ви там,мій недовірливий,
де серце ваше"----
Невже так важко
навіки збагнути?
Це не книжка,
це дійсність
колись таки скаже-
Розум з душею
може стануть
лагідні і роскуті...
Ці краплі вічності
без права власності.
Годі про авторскі ,
це собі сама,важилі..
Ці безроссудні часності ---
для цілі останньої...
Мені б лише сховати
дотик ніжний собі на чолі..
Блукаю у тінях
похилених та байдужих сосен.
не обнімаю силуети
тонких молодих беріз..
Мені влітку спекотному
з морів пересолених
Прихлине та сама
янтарна незаймана осінь...
Одна з жадано-намолених
сонячних сліз...
І не пусте мене
в руминські легенди,
чарівне Закарпаття
Долі примхлива
фатальная влада
Я лишаюсь коло ставків
наших
з рідким цнотливим лататтям...
Чи ж не втіха?
Чи не радість?
По правді
в тім краї далекім
і там не розрада..
Не плететься вінка мені
з житніх беззахисних
в полі квітів..
Сиве червневе жито
бачу в тінях грозових
страхітливих хмар..
/Осінні доріжки кружляють
зеленим кілечком...
дощем чорно-білим умитім/
Може це милість
для розума божа,
чи заслужений
своєрідний дар..