Скажіть, чи вистояла б наша Україна,
Якби не мала вірних доньок і синів?
Мабуть, лишилася б від неї лиш руїна
Або ярмо взяла б на плин майбутніх днів,
Якби не дав їй Бог натуру соколину –
В чуже не лізти й не здавати кутик свій.
Цього трималась. І багато хто загинув
З її синів. Серед них Зівер був Андрій,
Який приїхав з-за кордону боронити
Той край, в якому народитись милість мав.
У чужині міг він в теплі, в безпеці жити,
Але вернувся в Дім, вступив до збройних лав.
Й цього не сталося, чого москві бажалось -
Узяти Київ за три дні, зламати край,
Впустити в кров йому своє імперське жало,
Звести на землях його свій не райський рай.
Три роки вже, як йде війна. Багато болю.
Смертей багато, ран багато і плачів.
Та Україна є. Хоч пише кров’ю долю.
О, дай їй, Боже, подолати палачів!
Андрій Зівер народився на Стрийщині. Останні роки жив в Італії, в Римі, був головою українського культурного товариства.
