Мені колись забракло навіть духу
Сказати їй, що серце не моє.
Душа збивалась з кроку, гнала втому,
А я мовчав… Бо, може, так і є.
Її я чув у снах, у шумі люда,
Її я бачив у лицях перехожих
Я рахував години, чекав я чуда,
Та час пройшов... І це все не тривожить.
Мене картали сильно почуття
Я хотів сховатись поміж люди,
Та замість того, щоб забути це ім'я
Я чув його, так виразно, повсюди...
З роками біль не відійшов у тишу,
От тільки совість не змикала ночі
У неї, мабуть, дні тепер інші…
З тим, хто зізнався про кохання. В очі...
