Ну от і все. Прощай на довгі роки.
Спокійно пада тиша у туман.
І вже затихли кроки, твої кроки,
І зникли їх сліди у сизих хмар.
За спиною лишилось тихе слово,
Не чути сміху й теплоти руки.
І скільки снів пропало випадково?
І скільки літ спалили помилки?
Як повернути те, чого не було?
Чого душа так марно ще шука?
Як відпустити те, що відболіло,
Але горить у серці, як свіча?
Прийде весна, розтане сніг на полі,
Все живе знов зможе прорости.
Що сієш ти – те й проросте у долі,
Бо втратити не важко, важко зберегти…
