Чомусь ти, осінь, зажурилась,
Останні дні прийшли твої?
Чи, може, я це помилилась,
Що ти тепер в якійсь журбі?
Сумуєш ти, що день короткий,
Пташиний спів уже замовк?
Скидаєш лист уже пожовклий,
Тепер не ніжний, ніби шовк.
Це ти сама так захотіла,
Причарувала всіх красою.
Невже ти всього не жаліла,
Скосила все, немов косою?
Похмурий день, поганий настрій,
Ти подарувала нам усім.
Все ж співчуваєм бідолашній,
Але тепер не в тому сіль.
Все ближчі кроки до весни,
Вже недалеко, серцем чуєм.
А зиму...скільки там зими!
Та ти прийдеш колись удруге...
На зміну золотим пейзажам осені прийде срібло річок, білизна доріг, а навесні все вбереться в зелені шати, ну, а найрізнокольоровішим, як завжди, буде літо
Дуже гарно! 
Душевно про про осінь.. 
