Якась вона дивна, дорога до Бога,
Ногами не стоптана, в різні боки.
Буває простора, безмежна, широка,
А інколи стежка тіка в бур’яни.
На неї стаємо ще голі, нікчемні.
Самі не йдемо, в основному ведуть.
Буває секрети життєві, таємні,
У інший кінець, не туди заведуть.
Той шлях теж широкий і ніби веселий,
Багато хто йшов ним і зараз іде.
Але є там місце, що біля пустелі,
Там купа хрестів… кому тяжко кладе.
Без нього простіше і спину не давить,
Кому яке діло, це мій інтерес.
Буває що дехто назад повертаюсь
І довго ридають, піднявши свій хрест.
Найбільша омана, що ча́су багато,
Життя попере́ду, ще встигнеш усе.
З’єдналась буденність і горе і свято
І котиться вниз, ніби вітер несе.
Хтось чує там голос і б’є себе в груди,
Бо шлях його вірний, він інших гука.
І знову з дороги збиваються люди,
А дехто сумний, бо даремно чека.
Якась вона дивна, дорога до Бога,
Ногами не стоптана, в різні боки.
Думки про минуле і в серці тривога
І видно в пилюці свої лиш сліди.
4.09.24р. Олександр Степан.
