Я прийду до тебе сьогодні на каву,
твою, особливу, із золотими вершками,
на блюдечці,де кошенята ласують сметану,
торкаючись вушками краєчок квітки-веселки...
Можна? Дозволь мені тільки малесеньке право,
заглянути в очі твої,позначені,трішки,літамм,
дорослі такі, оті що ховають смішинку-оману,
що заважає мені думки в"язати в петельки...
Можна,тобі розповім я про мрію?
Довірити мрію за чашечку кави,
коли лиш вона на столі поміж нами,
так швидко ,мов юність,на денці міліє?
Проживши життя, я осягнути не вмію,
коли ми втрачаєм дитинства цікавість,
коли ж настають душевні в нас злами,
і тільки дорослість у серці в нас тліє?
Наївний... Я хочу ,щоб слів повен вечір,
і кава оця,не пішли в порожнечу,
щоб не минули, так як минають всі речі,
і в нас ще жила весела малеча!
Про це я молю в Бога отця...
