Проминаю собі день за днем...
А куди? Не питайся, не знаю...
Хоч би як, а з доріг не зійдем
сих, що кроки волочать до краю.
На роздоллі невгамних суєт,
у подолках дитинних означень
все, що маємо - тільки момент,
хоч здається й інакше одначе.
Ох, ті пера яскравих жарптиць!
Ох, ті райдуги впоперек світу!
Час летить і летять долілиць
всі надумані кимось одвіти.
Не тримається рук жодна тінь.
Наче вітер у хмарах, і хмари.
Навіть спраглий гротеск поколінь
вже не прагне ні скори, ні кари.
Проминання одне, про-ми-на...
Услухаюсь в його шепотіння...
Не питайся, бо все - таїна
понад наші найвищі склепіння!..
30.07.24 р.