Ці сторінки давно забуті,
поглинув їх минулий вік.
Стояв колись під лісом хутір,
в нім жив самотньо чоловік.
Росте в дворищі й досі липа
могутня, видно віддалік.
Вцілів колодязь від Пилипа,
хоч і рокам утратив лік.
Віддав хазяїн душу Богу,
садибі теж прийшов кінець.
Переорали і дорогу,
змілів колодязь нанівець.
Й для нього час приспів негоди,
забилось мулом джерело,
і журавель усім на подив,
схилив до кадоба чоло.
Не вмиє личко ясний місяць
в воді студеній перед сном,
і хоч заплач, а хоч засмійся –
відлуння вклякне під багном.
Не зблисне сонечко-люстерце –
чорніє отвір без води.
А дно колодязя, мов серце
що залишилось без судин.
Водою він не пригощає,
вже кілька літ отак пройшло.
Лиш вмілих рук не вистачає,
щоб знов забило джерело.
Цей труд підвладний чоловіку,
й хто зробить справу до пуття,
відчує серцем голос віку
води й біля води життя.
Спекотний червень. Косовиця.
Катує спрага без води.
А поруч з журавлем криниця…
Лиш заросли сюди сліди.
28.05.2017
