Тихо, ніжно поглядаю...
Бачу-небо темно-голубе
Я не розумію і не знаю
Що ж чекатиме скоро мене.
Чи впаду з високої гори
Розіб'юсь об камінь гострий враз
Чи взлечу у космос в час, коли
На землі розтане весь той газ
Я не знаю як складеться доля:
В мою сторону чи зовсім навпаки
Проходжаюся окраїнами поля
Біля бурної і стрімкої ріки.
Зорі в небі уночі палають,
А на день діваються кудись
Людська доля теж така буває
Може зміниться вона таки колись?
Але марно ми їх міняєм,
Бог сказав так, то воно і буде
Може через неї ми страждаєм
Та все одно колись ми все забудем.
Подивлюсь на небо із далеку-
Там зорепад, чарує, розважає
І в душі взлітаю так далеко,
Що ніхто мене там не шукає.
Хоч і тіло біля поля залишаю,
А душею вище тих зірок
То повільно а то швидко підіймаю
І шукаю тихий, спокійний куток...
Чудовий вірш! 
