|
Ангельське терпіння
(межа терпіння)
Ніхто ніколи не рибалив на Хероні
Вода якої живить стрімку Лету...
На березі, чекаючи Харона,
Душа стояла з крилами поета.
Понуро в воду очі загубила,
Криваві сльози крапали до ніг
І тихо як вовчиця вила,
І плакав з нею кожен хто як міг
Сам цар Аід, почувши те ридання,
На берег вийшов, сльози з щік ледь стер,
Шморгнувши носом, замість привітання:
Що сталося, скажи душа, хто вмер?
Ще трохи і у пеклі буде повінь -
Вже води Стікса прагнуть через край.
Я хочу чути зараз твою сповідь.
Одразу починай. Часу не гай.
Я ангела душа, тож маю крила,
Той, ангел мій — добріший за усіх,
Але тепер навік осиротіла,
Бо ангел мій узяв на себе гріх.
Ніщо уже мене не може втішить
Бо він убив. Людину ангел вбив!
Але убив, щоб врятувати інших -
Такий страшенний злочин от зробив.
Нехай боги почують це моління
Душа у ангела страждає з ними теж,
Хоч в ангелів і ангельське терпіння,
Але й воно виходить не без меж.
Земна людина — божеє творіння,
Їй ангела дають, щоб захищав,
Але чи стане в ангела терпіння,
Зробити треба що щоб він карав?
Коли людина ріже його крила,
Коли вона пускає його кров -
У ангела найбільша в світі сила.
Та сила — є терпіння і любов.
А те створіння несло шкоду,
Брехало, крало майже скрізь,
Запізно дмухати на воду...
Наразі, вибачайте, не до сліз.
Не до вмовлянь, байок чи казок,
Не час і про закон згадати -
Тварина дика хвора сказом...
Згорів одвірок — гори й хата?
Не плач, душа! Кого твій ангел вбив?
За кого із земних узяв він гріх?
За того, що народ дурив,
А ворогу вклонявся аж до ніг.
В Омани їздив до катів
І оборонцям шкодив де як міг.
Мерзенний щур й той совість має,
А цей — гидкіших не буває!
Аід свої насупив брови -
Такого в світі мертвих не було
Щоб ангела душа та щире слово
За правду постраждало й не жило.
Самі боги а також їхні діти
Щось-де збиралися терпіти?
Зевс, Посейдон і їх дружини?
Чим більший бог — тим більш скотина!
Ледаче, жадібне, пихате,
А діточки — ще гірш за тата!
Одну людину? Хоч весь люд!
На божу примху легко вбʼють!
Як людожерам треба жерти...
Чим більший бог — тим більші жертви!
(Про свого батечка згадав,
Який своїх діток ковтав...)
Яке терпіння треба й змоги
Що їм закон? Вони є боги!
Як шторм у морі душі зводить,
Несуть погибель вони роду.
Лишити зраду царювати невже краще?
Той ангел він не є пропащим!
Бо ворога убити — то не гріх
Він мав убити і то зміг.
Невинен ангел!
Так Аід сказав:
Слугує смерті підлість і олжа!
У всякого терпіння є межа.
ID:
1012144
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.04.2024 17:50:07
© дата внесення змiн: 04.05.2024 18:20:59
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
