А навколо живі, як убиті -
покалічені душі й тіла.
А між іншим вгодовані й ситі
пожинають кроваві жнива.
Пожинають... і давляться ласим
ні на що геть не схожим шматком -
українцем... О, Боже, не м'ясом!
Нашим духом, і тілом, й зерном...
Пожирають, та зжерти несила -
в горлі Тризуб застряг (оберіг).
А між іншим, вже вкотре, могила
знову свіжа. І небо до ніг
знову падає, знову тримаєм!
Як не ми тоді хто? тишина...
Ми за день сотні раз помираєм,
а проте - нас живіших нема.
