Ніч,весна,ллє сильний дощ,
пара стоїть біля балкону.
І він стає там на коліна,
вона дістала пістолет.
Між ними є лише руїна,
їх доля втрапила в кювет.
Навпроти дула пістолета,
сидить спокійно силует.
На лицях спокій,а в душі,
ллють водоспади сліз і горя.
Іншого виходу нема,суші також,
не видно з моря.
Любов палає мов зоря,
не в змозі загасити доля.
Але в них виходу нема,
живим їм вийти не дозволять.
Він розуміє,що вона,
не в змозі тиснути курок.
Заради неї він,благає,
"прошу,натисни лиш разок!"
Губи тремтять,і душу розриває,
лунає постріл,і буття.
Немов на вічність завмирає,
летить додолу сенс життя.
Чиста любов,палке кохання,
розірване тепер вже знов.
Ну а тепер це вже навічно,
одного з них поглинув сон...
