Одного разу у зброярні...
Приїхали Козаки гарні .
То Хлопці – “Закарпатська Січ”.
Таких у Друзях треба мати,
Дивись, в них плечі, як Карпати,
Запитую, мабуть Брати?
Ми просто з долею на ти.
І взагалі, в строю ми з тими,
Хто нищить зло, ми Побратими .
Приїхали здавати зброю,
Яку не приведеш до бою…
То був згорівший пістолет,
І без приклада кулемет,
Гранатомет, чи шість чи сім,
Розбиті, знищені, зовсім.
За кожним то чиєсь життя,
Тих, хто пішли у небуття.
Що зміг - я в ноги Їм вклонився,
Та й Богу тихо помолився.
Ще й мовчки прокричав до неба,
“Героїв берегти нам треба .
Якщо ти є отам Вгорі,
Допоможи, коли ми в горі .
Надай нам Міці, Люті, Сили,
Щоб ми рашистів тих косили.
Щоб Україну, Землю й Волю,
Щоб відстояли свою Долю”.
Із пережитого.
В. Небайдужий.
Липень 2023 року.