Час нині складний. Часу обмаль. А слід встигнути за ним. Читав два тижні випуск 104 – й міжнародного журналу «Склянка Часу*Zeitglas». Новорічне видання. Цілком слушне оформлення. Дівча на дроті. Тримає парасольку. Чи тримається за парасолю… А під ногами прірва. І силються сніжинки. Сніг надії? Чи минулорічний сніг сподівань… Знаку не ставлю. Кожний – сам собі знак.
Читаючи, погладаю за вікно. Там теж сніжить. «І туманіє вітрів правічних, – за словами поета Марини Денисенко, – Гальванічне серцебиття»… У кожного ж бо серце б*ється…
Тексти журналу – як віти розхристаної душі. Вони – відбиття сьогодення. І самий журнал – склянка часу. Нашого часу.
Серед простих оповідань – непрості! Далеко непрості оповідання Надії Слухай «ПИШИ», Тетяни Плихневич «КУПОЛ» ТА, В`ячеслава Верховського «ТРЕТИЙ ГОРОД».
І коли про першу авторку я нічого доти не чув, вразився. Приємно. Хоча й невеселим текстом. Втім – правдивим і гірким. Тетяна Плихневич – вже знана авторка. Читав її твори ще у «Ренесансі», і, здається в альманасі «Мередіан». Воана, Тетяна, спонукає до роздумів, рвучких. Із місця у кар*єр…
Верховський мені знайомий публікаціями в І-неті. Майстер слова, емкого, в*їдливого, живого. Так і бачиш нічне місто – гіперболу самого-себе. А, може, й кожного з нас…
Розділ Альтернативна проза представлений нарисом (продовженням) відомого автора із Черкас, Володимира Даника: «З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА», та зовсім несподіваною новелою Юрія Кондрашкова «НОВИЙ ЧАС ДЛЯ ДРАКОНІВ». Із Кондрашковим (зовсім молодим автором) друкувався я в одному із видань. Цікаво й дотепно. Це я про його твір.
Не засмутив і розділ Короткої прози. Тут яскравляться лаконічні твори Тетяни Лінійчук, Юлії Сухорукової, Анни Дановської. Поліни Грім, Вікторії Вільчинської, Тетяни Мінаєвої.
ПОЕЗІЯ завжди мене уводить… Подалі від світу… А твори таких авторів авторів як В`ячеслава Пасенюка, Євгена Юхниці, Юлії Етімгер, Наталки Поклад ведуть аж за обрії. За горизонти буття і небуття…
Розділ Критики та есеїстики вихваляти не буду. Там, окрім жагучого спомину Романа Шилуцького «МЫ ТОЖЕ БЫЛИ», подано і мій, розширений нарис «РОЗДУМИ НАВСКИДКУ». Дехто із колег КП вже знайомився із ескізним текстом, на сайті. Та в журнальному варіанті – то інша справа… І на завершення – мої самі палкі слова подяки Антоніні Остролуцькій. Подяки за супер-лаконіз нарису «ІНТРИГА ПОЧИНАЕТЬСЯ ІЗ НАЗВИ».
Додам – Галерея журналу представляна роботами Олі Рондяк та Ярослава Савчина. Американки й Українця. Талантами знаними й, напевно, добротою душі. Про що і йдеться в репродукціях іхніх картин…
Дивіться, читайте і дивуйтеся життю, друзі, недруги, браття й посестри… Адже, знову-таки за словами Марини Денисенко «Земля ця – з початку і до кінця – Мільонами вуст перечитана книга…»
Більш розлого про цей випуск, хто хоче, може дізнатися на сайті журналу:
https://www.facebook.com/journalzeitglas/
