Просто знаєш, ти міг колись бути котом:
Ти сидиш тут навпроти і грієш мій простір.
Ніби тут і не тут, ти людина й фантом,
Я у тобі втонула й крокую наосліп.
Так, я знаю який ти на дотик й на смак,
Ніби знаю тебе: хто ти є і для чого.
Але ось ти сидиш - невловимий туман,
І про що ти міркуєш, відомо лиш Богу.
Я не знаю, про що ти жалкуєш і сниш.
Ти ретельно слова відбираєш, як перли.
Біля себе посіяв колючий спориш,
І моя не пролазить крізь нього відвертість.
