Я не жадаю ніжності твоєї.
Я не благаю і нічого не прошу.
Із захватом ти дивишся на неї.
Невже ти віриш, що я все прощу?
Я вже не мрію про твої обійми.
Ти іншій віддаєш своє тепло.
Я стала мимо волі вільна,
Але живу у клітці всеодно.
Я поринаю в спогади прощальні,
Де бути все по-іншому могло.
В зелені очі подивлюсь востаннє
І проковтну солоних сліз вино.
На жаль, від сліз я більше не п’янію
І вже не мрію про твою любов.
Раніше вірила – тепер не вірю
Та помилятись буду знов і знов.
