Інколи дерево падає не від удару сокири чи монотонного ковзання по його стовбуру зубців пилки. Його ломить підступний буревій.
Інколи рушиться навіть мур двадцятиметрової ширини. Від гарматного (ракетного) вогню чи під натиском часу.
Інколи втрачає міць і блиск метал. Його потихеньку з’їдає легке й невидиме оку повітря.
А інколи ламається людина. Вона ламається не так, як дерево, мур чи метал. Її тіло зовні майже не змінюється. Зминається, як папір, який хочуть викинути до смітника, її середина.
