вона цілувала в зуби,
скребучи по шиї,
обіймала міцно,
холодними руками,
до слідів червоних,
до слідів кривавих.
посміхалась всім так тепло,
залишаючи на роті
помітки багряні.
сльози пекучі,
горе нестримне,
вона - все сміється,
ми - тільки млієм..
омиваєм свою волю
мільйонами тіл незрушних,
сотнями криків, одиницями
співчуття.
я жадаю чужої смерті, чужої крові,
їхньої неволі, сусіднього страждання.
їхня неволя така ж буде солодка,
як поцілунки власні в зуби,
як вино червоне.
а посліди криваві
будуть розквітати -
не стану забувати.
