Плаче пані солов'їха в гнізді на калині,
Соловей мав вечеряти о восьмій годині.
У них строго заведено – вечері, обіди.
Одинадцята минає – солов'я не видно!
Все холоне: юшка з мушок на вечірніх росах,
Шість комарів з начинкою, із конвалій соус,
Метелики запечені в густій тіні гаю,
А на десерт торт з вітерцем у місячнім сяйві.
Може бути, щось сталося? Чи пограбували?
Сіре пір'я висмикали, срібний голос вкрали?
То заздрісний жайворонок! З синами своїми!
Не жаль пір'я - ще відросте, а голос – безцінний!
Аж тут прийшов соловейко, висвистує, скаче...
„Де ти літав? Де барився? Я ж по тобі плачу!”
Соловейко солоденько: „Вибач, наймиліша,
Але такий гарний вечір, що я ішов пішки!”
Julian Tuwim Spóźniony słowik
Płacze pani słowikowa w gniazdku na akacji,
Bo pan słowik przed dziewiątą miał być na kolacji.
Tak się godzin wyznaczonych pilnie zawsze trzyma,
A tu już po jedenastej - i słowika nie ma!
Wszystko stygnie: zupka z muszek na wieczornej rosie,
Sześć komarów nadziewanych w konwaliowym sosie,
Motyl z rożna, przyprawiony gęstym cieniem z lasku,
A na deser - tort z wietrzyka w księżycowym blasku.
Może mu się co zdarzyło?Może go napadli?
Szare piórka oskubali, srebrny głosik skradli?
To przez zazdrość!To skowronek z bandą skowroniątek!
Piórka - głupstwo, bo odrosną, ale głos - majątek!
Nagle zjawia się pan słowik, poświstuje, skacze...
"Gdzieś ty latał? Gdzieś ty fruwał? Przecież ja tu płaczę!"
A pan słowik słodko ćwierka: "Wybacz moje złoto,
Ale wieczór taki piękny, że szedłem piechotą!"
