Знаєш, там пахне щастям повітря,
А ще тобою і гарячою кавою.
Там на обличчі танцювало проміння,
А ти боявся це зрушити єдиною фразою.
Я там, пам'ятаєш, тебе вперше зустріла.
Такими приємними є лиш твої обійми.
Цю історію досконало знає та похмура будівля:
В її коридорах, пустих палатах безсилі повір'я.
Я там малювала твої портрети,
А також ледь не заснула на твоєму плечі.
Я говорила про лабораторії й мольберти.
Скажи, чому ж люди такі збіса уперті?
Я там не зважала на інших, хотіла спинити час,
Що про нього нагадував цокіт годинника.
Там не було моїх рим та жодних прикрас.
Чорт забирай, як же ми довго гордилися.
І страшно коли, я туди повертаюсь думками.
Там, біля тебе, затишно і безпечно.
Я, чуєш, все завжди чогось шукала,
Та ось же багатство, це безперечно.
Там була твоя ніжність. Лише для мене.
Послухай, тобі не потрібні жодні промови.
Хай красномовними будуть очі під колір неба.
Здається, я егоїст. То коли ми побачимось знову?
