Якось нам жити треба. Молимось знов і знов.
Простір вбирає в себе тисячі молитов.
В небі сталеві хмари, скорені всім вітрам...
Доки війни кошмари будуть являтись нам?
Янгол летить над полем, плачучи від біди.
Поле ніхто не оре: міни там від орди.
Далі – шляхи розбиті та у диму міста.
А головне – у дітях страх кожен день зроста.
Темні, сирі підвали... постріли... вий сирен...
Дні нелегкі настали. Все, що позаду – тлен.
Будемо далі жити. Боже, допоможи
рани у душах зшити, віру в нас збережи.
