*****
У чому Україна-мати винна,
Коли, здобувши врешті і свободу, й волю,
Тепер знов, бідолашная, повинна
Боротись тяжко за свою щасливу долю?
В той час, як безтурботно поживала
Вона, будуючи державу «власною рукою»,
Лихий сусід, що братом уважала,
На неї нишком готувавсь піти війною,
І в мить, коли вона того й не ждала,
До неї підло вторгся із військами.
Навкруг природа буйно вирувала,
Укривши землю білими снігами.
І ті війська, піднявши автомати
Й націливши їх відповідно до наказу,
В людей почали грізно вимагати,
Щоб краще їм усі вони здалися зразу.
Але не з боязких народ Вкраїни,
Не з тих, щоб рідну землю ворогу здавати.
Хай навіть лишаться у ній руїни,
Свою державу будь-що буде захищати.
Адже руїни згодом він відновить.
Не раз доводилось йому із них вставати.
Але, як здасться, цим же те зумовить,
Що перед ворогом вік буде плазувати.
Незламну українську душу зроду
Лиха мара собі навік не підкорила,
Тому що в мужнього його народу
Споконвіків є нездоланна сила,
Та сила, із якою все можливо
Моїй Вкраїні-неньці гідно пережити,
Щоб потім, наче незрівнянне диво,
У мирі, злагоді й любові завжди жити.
Євген Ковальчук, 28. 08. 2019
