Виплескується з пам'яті кіно
Про повоєнні чорно-білі роки.
Дивлюсь на них, неначе крізь вікно,
Де по землі роблю я перші кроки.
Дівчам плетусь поволі в споришах,
Немов мураха немічна, двонога.
Вгорі хмаринки знов кудись спішать…
Невже нема їм діла до земного?
«Чому?» – про це питаю у думках,
І погляд їм услід поплив мрійливо.
Дорослі ми були не по роках,
Хоч по-дитячому прямі і пустотливі.
«Бабусю, а хмаринки де живуть?
А як вони потрапили на небо?
Чому без весел і без рук пливуть?
Ну, хто про це розкаже, окрім тебе?»
Та ж посміхнеться ледь краєчком губ,
Умостить мене поряд, як годиться,
Й почне про хмари, про молочний зуб,
Що мишка вкрала.
Це і досі сниться.
17.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарно! 
Про зубчик мабуть не одному нагадали...Як колись на горище закидали й просили щоби виріс новий. Теплі спогади! 
