Людмилі Володимирівні Житніковій, матері єдиного сина Ігора Нешка, який загинув у Російсько-Українській війні 8.11.2015.
Її Всевишній матір'ю назвав,
Подарувавши сина-музиканта,
Який на сході гідно… воював…
Як же без нього їй тепер звикати!?
«Сєдой»
Минає осінь… І ця теж… без тебе…
Синочку мій, промінчик у вікні,
Сьогодні знов холодне плаче небо,
Згадало, мабуть, профіль твій в вікні.
Міцний, мов дуб, високий і плечистий,
Дитяча посмішка принишкла на вустах.
В очах – вогонь упертого хлопчиська –
Від батька в спадок ти її дістав.
«Сєдой» – тебе назвали побратими,
Хоча не мав ти навіть сорока.
Війна багато сивих наплодила,
Тож виглядали ви не по роках.
Ще не оговталась земля після Майдану,
І тіні ангелів металися вгорі,
А вже війною Крим, Донбас гойдало –
Росії кігті там і пазурі.
Ти розумів, що коїться на сході
Й стояти осторонь від тих подій не зміг,
Бо вірним сином був свого народу,
Залишив наш навік тоді поріг.
Вітри іще шурхочуть падолистом,
А осінь виглядає перший сніг,
Тебе ж у снах я бачу то в колисці,
То на кордоні… Саксофон, пісні –
Усе злилося в безперервнім русі:
Війна і спогади, і неспокійні сни.
Я ж хоч у них до тебе пригорнуся…
А мо’, то ти послав нам дощ рясний?!
10.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).