Мені зоря в долоні впала,
Так просто, тихо, без розмов,
Вона й сама, мабуть, не знала,
Що звуть її: Земна Любов...
Крізь призму ночі розглядала
Її всі вигини тонкі,
Вона в руках вогнем палала,
А повз проносились роки...
Такі болючі і щасливі,
Морозні, теплі, дощові,
А ми з зорею, трішки сиві,
Раділи просто, що живі...
Якось у зірочки спитала:
Я, може, теж комусь зоря?
В чиїсь долоні зверху впала,
Де небом є комусь земля...
Та тільки тиша задзвеніла,
Сховавши відповідь у снах,
Де я зорею теж горіла,
В чиїхось лагідних руках...
***
