|
новий перевалочний пункт, - Недописано(?)
Чому з нас двох саме Ти носиш хрестик
Чому так у весняну Хакасію захотілося
Піти в Тогиз-Аз, Стежиною Предків
Посповідатись Мінусінській котловині
Де степ, кургани і шамани, де Ти (коли?)
Де духи говорять, війнами не влякані
Бо Ці щити такі передбачувані.. Вичавлені
живою планетою не осілі начинки, - Війни!
Заради унікальності придумали "свободу"?
Убити усіх, що не цінують внутрішній світ, - Геноцид!
Величний Я, Мої пальці більше схожі на хробаків, -
Жирних! Я форель Їм, поки ви дохнете з голоду
Я ніколи не працював з ціллю поїсти, - Жру!
"Я підігнаний під світ чоловік, Ти не значиш нічого"
Ще один паршивий сон, ніколи не чисті фантазії?
Як надумане пекло може бути страшніше реальності
Ця істина лізе горлом на свободу, - Лоскітно
Допоможете.. - Пройти по грані леза?
Живий, та не знаю, що це означає
О', Кімнатна кульбабка, - Шестірка?
Так і будеш сидіти в холоді голодним
Попросити шматочок хліба зможеш?
Як просили в Тебе сьогодні, голодні
Звідки й куди Він йшов, знеможеним
з Домом Твоїм на дорозі порожнім
Занадто чутливо, побачити Себе в Ньому
Велика несправедливість відбувається
Щось погане і безнадійне, безрадісне
Щось у всьому світі, велике і дурне,
і на це «щось» незрозуміле.. - Кхе..
відповідає зовсім не розум, а почуття
Моє, занадто чутливе, й не примірюй
Не Ваше, не зрозуміти Вам марність мрії,
бо ніколи не доводилось просити їдла
Ми дивимося на ресурси, як на виживання,
а Ви – як на прибуток, ось і Свобода.. - Amen!
Щось скажеш проти, заздрісний революціонер?
Теж як Ми? З очима дитини, кожна унікальність -
це як скарб, котрий потрібно першим отримати?
Думаю, Мені потрібна допомога, рука простягнута
Скільки Слів ще написати для точного зневірення?
Ніхто не допоможе, наче Ми все таки комусь потрібні
Лікуємо внутрішні кровотечі кровопусканнями
Все реальне, бо все ще в мені, як вивільнити
"Неправильно", марнотратство на молебельне письмо
Тренування, зберегти та не виставити, - Жаринкою
Щось з добра на плечах, якщо не в литках то в долонях
Кому "Мені"? Бог не завжди говорить через творіння
Вони так і вмруть у незнанні, блаженні (не) тварини
Незнанні "життя" чи все ще цієї "креації"?
Та й бути цьому сенсом існування, інші -
нехай воюють за це, себе пізнавши, смерті бажавши
Це - Кров, Злісний вид, який тисне і вбиває
Живиться на Ваших очах духами ближніми
Ніякого помилування, Любов вмирає у виживанні
Все у задоволення знов скуштувати цнотливості
Це - Біль, легше жити вдаючи цілеспрямованість?
Розпочалась нова війна.. Знову не в Моїй країні, -
Ура! Хтось просить їсти? - Не під Моїми ж вікнами?
Я хочу того, про що всі замовчують, - Лицеміри!
А значить Я хочу так як і Ви - нічого.. - Єретик!
Отримуєш сили з розумінням який безсильний?
І що? Це має Мене розбивати? Можливо
Ніколи не думав, що Ти - станеш ворогом
Опусти горду голову, куди ж йдеш не бачиш
Потрібно більше крові, більше жахіть,
важкої атмосфери, публіка таке любить
Пошук смерті, Лермонтов: "О', самолюбие! Ты рычаг,
которым Архимед хотел приподнять земной шар."
І коли з пробудженням настала темрява нового дня,
та горизонт широко розкрився південним сяйвом
Треба рухатися, і світло Моє, Дякую, що завжди зі Мною
Освітлюєш все Моєю Суттю, і Я Вибираю куди Її направляю
Чорні і Косі - Небеса, брешуть про Гай Старий і Святий
Де голі крони лічать зорі та говорять древніми мовами
"І що це таке?" Витрублюючи Своїми Рогатими Формами
З насмішкою, - Дивись, Їм легше любити і так не знати
Їм потрібні найлегші маски, бо Бути Собою - Страждати
Їх Вина та Сором продає Їх за безцінь, - Беремо!
Солоденько! Поговоримо?
О', Покірний Пілігриме,
як Сюди Приходити і Шукати
Образ Безтілесний Мій Ти Смієш..
Серед Листя і Трави Розчаровуючись
Вкотре Свого Ідола не Находячи
Калюжі промерзли до дна, - Не напитися!
А Ти все ще хизишся літньою мантією
Дух все ще сильніший тіла?
З яким морозом протверезієш
Чому Ти так не хочеш жити?
Куди Тебе завело інертне вчення?
До очікування смерті десь в лісі?
Твого Бога вигнано з Планети,
з Галактики за Межі Темного Потоку
Не підтверджений, не спрощений
Його впливу на всі дослідні процеси
просто не бачили вільні плями розуму
Їх Всесвіт себе Сам творить, - Закодовано!
Безжалісно, але справедливо вишколюючи
Бідних Дітей гіперопікуванням
Планета сама себе для них вбиває
Виживає лиш налякане, - Біжімо!
Розлийте по землі вогонь рідкий
Щоб хоч з пухирями, з горілими ногами
та Ми бачили, як пекельно танцюємо
Сказана правда - все ще брехня
для Брехуна.. - Хворі думки?
Натхнення закінчилося
Постійне полум’я
наповнює Мої вени,
кровоточить попелом
Відірваний від цього світу
Знищити б сумління і рухатися далі
Гострими печерами руйнівної любові
Де Темно, Вів.. Всім - та Я забуваю про Своє
неправильне розміщення цілісності
Не помітив як відійшов, і це усвідомив?
Крутить живіт, широко розкриті груди
Ніхто не розуміє розгул темряви всередині
Ці роботизовані одноклітинні пішаки, розуми
Розлийте по землі вогонь рідкий, - Ніщо!
Щоб хоч з пухирями, з горілими ногами
та Ми бачили, як пекельно танцюємо
Так.. І все ще Твій Бог Тебе Врятує -
Людським Співчуттям, - Можливо..
Кашею з насіння лободи, - Кіно́а..
Свідомий вдих - це Твій дар первісний
Перший, пам'ятаєш, як на довго затримав?
Блаженні (не) людини, що ніколи не думали
Як це - Заспокоїтись, щоб щось та написати
у літописі тремтячої Душі, - Більше Вдихай, -
Більше, аніж Тобі потрібно, - Гіпервентиляція!
Сама Моя Мати Земна не знала як алкалозу вчила
Глибший вдих - більше ймовірностей на чудеса
Діафрагмою, Моє серце спокійне, та в крові.. - Втеча!
Цій нервовій системі потрібна чистка нейромедіаторів
Інакше Ти просто п'янієш від Життя, - Задоволення
Сизиф говорить, - Поволі.. Stein um Stein
Вкотре Переінакшення, епохальне спрощення
Мистецтво - це персоніфікація, (- Замурована!)
Як перестати тужити за минулим, - Та ще й чужим..
Вбрана у мереживо, як фізаліс у листопаді
Що ж в Мені ниє, коли Тебе споглядаю
Безкрає щастя котрому немає в опис слів
Il tuo nome mi piace molto, - Якось так
Це єдина по м'якості мова, яка Твою нагадала
Але Твоя ще м'якша, як щось Нунавутське?
Там є ті м'які низи, але немає тієї звучності, - Лi
Сидячи над лункою зі списом, вичікуючи
Тюленя, що вилізе подихати, здавшись
Тобі, як хижак хижаку - Витривалістю
Дихаючи, кров розганяючи, про що думав?
Суровий погляд з чорної діри не зводячи?
Що не переживу смерть ще однієї дитини
Не плач, Ти що, ще одна маленька подорож?
Жінки допомагають дійти гармонії з "чимось",
та не завжди їх хочеться, - Привіт Милий
Східні практики істинні, але такі засмічені
Мій Чоловіче, що плавав під льодами
(і без сокири в руках Я дивитися не могла)
Випливав із ополонки і весь парував
Без окуляр, а Твої очі - сині кристали
Промерзлі.. Віра - це нейромедіатори
Люди перестали відчувати - вірити
Адреналінова реакція на штучні чинники
паразитує стресом, уяви Її силу в миру.. - Лі..
Віра стала обіцянкою, як запропонувати більшого?
Віддано самовизначення, яка планетарна цивілізація
(Має бути соромно просити більшого, Побачити,
як танцюєш в найдовшу безсніжну ніч
блакитним вогником в бору, Відьмою
Як навколо опадає останнє листя в ноги
З яких пір Мені цього стало замало?)
(бо Воно не тепле, й не гріє, - Танцюємо)
Ти - Бог, хоча давно людина.. Милий..
Скільки разів Я вже повертався сюди
На Кришталеве озеро, в полярний день
Під небо ребристе у дні своєї Плоті
слізьми і воплями, як вони можуть любити?
- Невірники, де ламаний грош? - Викупити..
Ти - Дивна, Стоїш Осторонь серед всіх Жінок
Ти - трішки Дивна, але така експресивна
Вся тутешня експресія тут тільки у відповідь
Я б все тут поміняв місцями, - Та чи Я Шалений?
Щоб все скінчилося вашими високими нотами
Їх Я і прописую останніми, - "Пофіг.."?
Вони й не помітять, у Них все раз тільки Один
Все б довести для Вашого ефекту спостерігача
Твій Бог - Холод, Десниці Його на Тобі.. - Не то, не Я
Музика не та, Не літали там, Гени да-мета, - Співай!
Манекени там, Музика, Гей! Підніми Руку, Воскреси!
З'єднавши мієліновими мостами своє розкладене "Я"
з Рептильним мозком, не примітивним, а основним
Ендокринна система Моя більше не автономна
О'! Скільки бурого жирку, як в молочній дитині
А Назарянин нікого не вчив холоднокровності
Плоть - це обтяження, - Заручники, зав'язка?
Любити життя - це піддавати Його сумнівам?
Ти - все, що Я маю, - Досить, Никодиме
Я стою перед Твоїм Викупленням
Ти - все, що Я маю
Я ніколи не прагнув більшого
Увібравши до рота весь Всесвіт
Творець просто не може говорити
Як і поет пізнавши природу може лиш
повною німотою кінчити (Дезінтеграція)
Стискав кулаки - знайшов сили? - Де Ти?
Я просто не забуваю чим харчуюся, - Менше
Через ізоляцію знайшов відповіді? - Пермь?
Всюдисущий, оргазмічні і агонічні конвульсії -
Мої Стовпотворіння: зовні, в собі, що гірше?
Просто хочу зробити видих хімічного спочинку
Спотворений насмішкою, - Мені було видно
Вони не Живі на рівні атомарному.. Маленький..
Використовуєте моє ім'я для багатства і слави
Та Я продовжу боротися, безлицим, Безіменним
"Round And Round, з Любов'ю Ми знайдемо шлях,
просто дайте Їй час.." Яка ж розкіш бути собою..
Мірил (не) безстрасно проробленої праці, - Подайте!
Щоб тратив Їх Я на роботу в пристрасті
Я б продав це, це все, з чим прокидаюся
Я не думаю про майбутнє полегшення смерті
Я на шляху енергозбереження, - Паразит!
Енергія - це ознака життя, а не віку, - Брехня!
Та Я відчуваю, що "загнався" у цьому Ремеслі
Як зміг витесав ці маленькі колискові ночви
І у любистку, череді, м'яті купаю в них Своїх діток
Та і в тих нецках мішу тісто, - Любов - код нації?
Я не читав лиш про лайно, чим Вам не феномен?
Вуличний художник, не знаю сорому, пишу на людях
Голос Епохи Антропоцену, - Думки.. Думки? Вік..
Але бувши Я старим - Ти навряд чи будеш мокріти
Від Мене, Того, в кого вже не кожен ранок стояки
Тобі ж говорили: оминати та боятися Мене як чуми
("Як Чуми! Я не.. Я не хочу помирати на Землі!")
Того, що завжди смів опускатися до Ваших матерів
Задля Драми, - Мені не потрібна Ваша джентрифікація
Мені не потрібні Ваші золоті каналізації, - Дід за старе
Мені достатньо вигрібної ями і бані, - О', Та помовчи
Бажаєш азарту вибору, та відповідності масам?
Легко писати? Коли Ти - Бог?
Не маєш ані першого, ні другого
Саме чого? Не Бог, та не помру
Поки що, знаючи, що Ви всі
жити надалі залишитися
Мені потрібна ітерація, - Тримай!
Ось і її Енергія з Ненависті
Та не в простій одній тільки їй,
а в очікуванні помсти
Ніхто не винен, тому винні всі -
це соціальна відповідальність
Вважайте за зізнання
Ви Їй не вірні, - Мутуалізм?
Символічні дії такі яскраві..
Але водночас.. Такі невидимі..
Безсилі Мої стилети арагонітові
Ви**дку, не знаєш співчуття
Помилка, без світлого майбутнього
Чернець Стоячого Монастиря
Кам'яний, Я медитую цілодобово
Подумай, як я це місце покину
Голова повна монстрів, - Ховайся
Ми Тебе помітили, - Жирненько
"Я не хочу жити, але не можу допомогти собі
Коли я відчуваю вібрації та присмак пам'яті
Часу у житті, коли, здавалося, завмерли роки
Я заплющую очі свої і тону в собі з легкістю
Звільняючись від дару дорогоцінних спогадів
Потреби дилеми, що зветься Невинністю
Коли це почалося? Зміни прийшли непомітно
Відкриті рани оголюють важливість Невинності
Цінності, яку неможливо купити чи продати
Символічні дії.. Такі яскраві..
Але водночас.. Такі невидимі..
Терпи, терпець Тебе шліфує"
Чіткішою стає внутрішня структура
Інакше для чого це все? Знаєш..
Чому Мені здається, наче
Я Тебе знаю вже тисячу літ
Якісь невимушені моменти
Довгі погляди, - Де ціна?
Я загубився в часі, а не так чи?
Наче наше народження рве, - Мить?
Тканину часу і простору, - Вкотре?
Чому Я все частіше Вас знаходжу
Спочивши з миром, в новому Дні
Як Падуть Тіні і Пітьма зникне
Не пірнай, Я буду Тебе обіймати
Довго і Міцно, - Не покинув би,
якби Жив, не просив би більшого
Я не чекаю, та Ти "де Я" - знаєш
Тиран, що не дає вигадувати сузір'я
Я - Ваша Єдине Світило, - Вклонися!
Чому Ми не висміюємо поспіх?
Тиранічний, не зізнаєтесь, - Нижче!
Що колись у заздрощах підтримали?
Поки їла - жила.. - Потім умерла.
Жінка своїх дітей їла, - З'їла.
Спочатку Одного, потом – Другого.
Тисячі не написаних щоденників
із Пекла, котрим "не позаздрить"
Щоденник Анни Гуреєвої, Далі швидко.. - Індустріалізація!
Немає часу на перекваліфікацію для селян (голодування)
Ваше зерно і худоба оплатить фахівців з обладнанням
Форсовано! Гниє, гниє Тіло на узбіччі, - Перезаселення!
Чому на вишитій моєю матір'ю постелі сплять.. - Мокші?
Їх маленькі очі по щурячому хитрі, від ліні впали в череп
Отамани у засланнях, - Довбають уран десь на Півночі?
Батьківський глиняний посуд і Одвічно Моя..? - Земля!
Я трощив їхні мізки Волею, Своєю гуксі з капа дубового
об цю долівку, яку рідкою глиною Мати вимазувала
на Зелені Свята, а Ми наривали квітів.. - Щоб Пахло!
Вона швидко висихала, Ми розкидали, - Як Я Ваші Мізк..
Квіти.. з гаю, - Густо засипали, лиш після Свят Замітали
(О', Отче.. Я згрішив, сьогодні Я вбив любов) - Сину, Вкотре?
Я був у непотрібних місцях забагато разів, шукав.. - Нічого..
Мандруючи часовими потоками, де Всі? - (Сміх Відречення)
Плутаю, як тут все Мною ж розгалужено.. - Далі..?
Всі усамітнилися поза Магістраллю десь у просторі?
Не пірнаючи - не творячи нові витки, кого бояться?
Ховаються? Десь у барвистих галактичних вирах..
Оберігати Архів мала Мехіт, Сидячи на Ньому кубічному
- Запитайте, що хочете. Скажи, що хочеш знати правду.
Задай мені запитання. Я скажу вам те, що ви, можливо,
захочете почути. Але я буду брехати.. - Му-Мудрити!
- Недобудовано, обезголовлена ликом тирана розливу
Священний Ібісе, не відганяй Думки, ніби не знаєш
Що тесля показує Свою майстерність веретеном
- Як то створити Зорю? Спонукає Німб на Тім'ї чорному
Це блакитне Кільце атмосфери з нічної сторони Землі
Орбітальна механіка, ексцентриситети, - Що за танці..
Суфійські кружляння, - Протриматись би ще хоч хвилину
На бездонних кільцях гравітаційного колодязя Сонця
Масивний Домінатор не дає Впасти, бо Я Ключ Маю
(Але Твій Звук Настирливості все ще дитяче хлюпання)
Регресія, потрібне випробування, в Мені тільки злоба
Зорю б Мені.. Чистки Сонячно-протонними штормами
всього того нальоту біосферного, - Жалоба.. Для чого?
Рухаючись часовими потоками, цією чорною Пухлиною
Винюхуючи останні закорочені закуточки Її аксонів
Шукаючи наче когось для спільного Часопроведення(?)
Жосткої єб... це можна викреслити, перетерпів..
Думай в перспективі, цінуй Час "Насолоджуйся тим,
що Ти відчуваєш і бачиш. Тим, що зараз, можливо,
здається не таким важливим. Але можливо ось завтра."
Достатньо, пасивна оптимістичність - погана надія
Кожен отримає своє, як і песиміст Своє кошмарне
Хребет розправляє крила мурашині, - Запашне!
"Пам'ятаєш, як здавалось все колись таким вічним?"
ПОСТІЙ! Ти не завжди знаєш, де Ти
Поки не зрозумієш, що Тобі не втекти
Є щось усередині Мене, від чого здається
Наче я дихаю сіркою.. - Що Здавалося?
Вічним? Я Дихаю сіркою.. Горло дере
Між губ блант, Я вдихаю кальцію карбонат
Запити б, хто придумав слово "попити"
Що тут коїться? - Конвекція нижньої мантії
Регуляція температури на великий проміжок часу
Терапсиди вчаться дихати оксидами сульфуру
Злиття океанів, Горотворення - зміна течій, вітрів
Сірчаний чад осідає в легенях, на океані Тетіс -
водне закислення, неприємно продуцентам,
а тому й нижчим консументам - Вимирання Океану
Рани, кровоточать і розлазяться, вивергаються
Жива планета Самопожирається - Кора плавиться
Лавові потоки бурлять, розливаються трясовинням
Їдкі аерозолі сірчаної кислоти труять і окутують
мутагенним чорним смогом - Перепади температур:
холод - вимирання, а перед тим спека і евтрофікація
Шар за шаром стигне чорний базальт(діаманти-зорями)
Ще одна пристрасть видихнулась, не пройшло й року
Наче "творю", але все частіше відчуваю, що gрограю
Скільки тут рівнів Твого Пекла? З Ляку забув? Рахуй
Сидить і малює, щоб пам'ятали люди, красу минулу
Повтор з розходженням - Нутро розкривається
Доменна піч з Сибір вільний кисень випалює
Лава варить юшку в океані, тече на південь,
обтікає, протікає крізь молодий Східний Саян
і знаходить спокій у розлогих котловинних,
серед вічних гольців, що перед Алтаєм
І Вона на це все Дивиться з Єргаків
Третім Оком Сплячого Саяну, - Що тут?
Профіль якого ще Льодовиком не вимитий
Занадто жорстоко, Не починай діалогу
Я не давала Тобі підстав жодних
"Це ніколи не було сумісним,
але щось зробило його горючим
Ми були молоді і такі ревниві
І Ми спустили все це в стік
Не переймайся за совість
Тепер наші життя складуть в мішки
Ми були молоді і такі ревниві
Ми все це допустили
Надумана найменша версія себе
Не може похитнути цю мить у голові
Гніться від сорому, занурюйтеся в мою шкаралупу
І грайте в Ній знову і знову, доки не закінчаться ласки"
Малює, музика говорить, холодно, та холоду немає
Виругалась, - Це стохастична система? Пригостиш?
Мутації, рекомбінації - все те ж, - Нудьга
Сатива завернута у алкалоїд, ну Ти й гониш
Не накуритися, те, що потрібно для творення
Не пообіймаємося Вбитими.. Сідлаємо параною
- Дякую, що Жива.. Хто? Планета? Загублена
Кремуйте, попіл забийте, куріть, до скреготу
на зубах, може тоді побачите мій світ, - Що за..
Шанс, і чий тут? - Я підхопив розвіяне, - Молоде
Добре що Ми пройшли цей етап підлаштування
і владні творити власні обставини.. Дітьми,
яких залишили в дома самих на пару годин
А вони спалили і Дім і Себе.. Або прибралися..
Ох, самовиховання, яке складне зайняття
От навіщо Ти заварив нову, третю кашу,
тоді як ще першу і не їв, а другу - недоварив
Дві були норовливими, бо таких люблять
В легкість насправді грати Лоліту на самоті
Закоханою, але нас покинули,
побажавши всього найкращого
Та тепер Ми знаємо як бути Замухришками
та звабливими спокусницями, - Дякуємо
Нова, Вона на людях? Своя кравецька лавка?
Теж душа велелюбна, хоче говорити і любити?
А Хазяйновитій Жінці потрібна поряд мужня вдача?
І Ти сидиш десь на крильці, нюхаєш сіль (аміак)
і прохожим усміхаєшся? Улюблене заняття.. (уяви)
Чи знає Вона яким потрібно бути Тобі для того обдовбаним?
І таким Своїм бажанням Вона Тобі наче зраджує.. Щирішому
Бо Ти, що не Ти перед Нею, Нехай пограє Твоя фантазія
Яке у Вас кодове слово перед заняттям інтимностями?
В Ній ще пахнуть моральні принципи ремнем батьківським?
Бо навряд чи тим, що кличеться "труднощами перекладів"
Достатньо доросла, щоб перейняти Твою модель Всесвіту?
Ох, цікаво наскільки Вона на Самоті розбещена.. - Вибач
Це просто людський захисний механізм - Каталогізувати
Говорити про когось, вивчати, створити опудало
Навести спокій, поставити суб'єктивне тавро, - Банально.
Бо життя - лайно, а в лайні буває цікаво порпатися
Дивись яке Воно структуроване, багатоярусне
Тоді може погоримо як Вчений з Вченим
Розумієте? Ні. Цей хлопчина був з тих,
що просто хотів бути злодієм,
бо як і писав Лермонтов:
"Я был готов любить весь мир,
меня никто не понял,
и я выучился ненавидеть." - Все?
Хочеш ще щось дописати? - Ні
Все через Вас, що бігають навколо
та волають: "Да кто же Мне нужен?"
Рухайся далі! "Такі бідні і одинокі,
прагнуть любові, но чомусь все ще жорстокі"
Скажіть вже Йому, що всміхатися - нормально
Ти їх кластерно гвалтуєш, - Вони ж не машини
Подивитись би на їхні історії пошуків
А ти все скролиш і скролиш, вниз і вгору
переглядаєш в соте фотографії померлих
Ти цитуєш свої роботи заради індексу Гірша
Я цитую Свої роботи, бо не читаю інших
Розумієте? Я Тебе вивчила, без ніяких метафор
"Ну, пока.." А при Мені вмерла сильна людина
Один з Твоїх Жерців.. Двічі, за одну хвилину
Людина, що взяла на себе роль Бога боязливого
Чий страх перед незримим був меншим,
ніж перед видимим, Людина, куди нам
Насміхалися, дали титул, як там?
Навіщо Ти відтворюєш на Собі Її запахи? - Це Вони..
Доля, Час? Ми тут просто гості, ці.. як їх.. "Треті"
Ле.. Чому саме тут? - Бо Я була раніше, перша
Може? Тойво, а? Це так тонко, так тендітно
Чому ніхто не говорить про Пермське вимирання
Океани донних грибних джунглів, куди там коралам
І "Ле"? Вже соромно навіть Ім'я Моє виговорити?
Вітаю, Ти Створив Свою Триєдину Богиню
Півню, що кола виписує по землі крилом
Для Тебе краще смакує чиє пракриті?
У повітрі витає запах несправедливості
(Чуєш? Це - Озлобленість у виживання
Хто Я для справедливості? Моя гаусторія
Не рівномірний двохсторонній портал
Я передаю лиш Вам Свої антитіла, в захист
Можлива гарячка, Англійська пітниця
Колір тексту самі домалюєте, а значення?
Це просвітлення тимчасове і, можливо,
більше ніколи нічого такого й не прийде)
Справедливість приходить зі століттями
Найгірший Ворог для Нього - це Він Сам
Чекаю, Ці Два Всесвіти занадто тісні
Він вже себе почуває скрізь чужим
Наважиться на сім'ю? На місію тіла?
А "Лі".. насправді, ще та Баба Первісна
з такою як і в Тебе силою безжалісного
але чуттєвого спостереження,
Говорить, - Мода - така діалектика,
виразитися при тому бути як і усі
"Герої були такими реальними..
Їхня магія застигла в часі
Єдиний спосіб навчиться -
бути усвідомленим і триматися міцно"
Ле.. Ні. Мовчи, як там говорив Хемінгуей?
"Мені терміново потрібно випити."
Випивки не знайшлося.. - смішок, -
Так, але знайшлася рушниця..
І ось, Ми на гіпотетичному космольоті
з цим "Лоном", і що Ти створиш?
Випивки, чи вже наперед рушницю?
Моє дитя, що Я з Тобою зробив
Імпульсивні дії.. такі приємні,
і рідко коли доведені.. Зробив що?
Запустив стартовий кодон Моєї програми?
Ні, це Життя Мені в радість, не в немогу
Я все зроблю, щоб прожити вічність,
аби тільки й рідні могли, - Дежавю,
Однозначно, Ти таке вже Мені говорив
Світла цятка, що завжди знаходить вихід
тут безсильна, в чужому виборі по волі
Та цятка - офіціоз "італійської обструкції"
заради брехні.. Чи ні? В гіперреальності
Ти - все ще правда? Все ще приховуєш, що немає її?
Як ті йогурти фруктові, що не є такими, - Відтворені
Для чого Вони придумали "сліпий веде сліпого"?
Антихрист прийде, теж використовуючи слово
Поняття щастя ефемерне і одиноке
Як не в нас всередині.. - Де воно?
Добро, зло? Ними можна знехтувати
Врешті підставляючи все свої щоки -
Ти тільки стаєш для зла посередником
Та є все ще Вища Воля, - Прекурсор..
Це все Його: Пухлі щоки, Теплі тіла
Ось те, тертя спинами, животиками
Притуляння до розкритих грудей
Поєднання протертими геномами
Рухаючись у Вічність.. Звідкись
І ллється кров, солодке молоко
І оминає леміш гнізда полівок
Світогляд перейнятий у Відьми
Це насправді все така сміхо́та
Ти і "тут", потрібен металодетектор?
Вже боїшся Туди виходити таким?
Що Ми Творимо.. Ар'е? Ностальгуємо
Твоя Панна так толокою захопилася,
що дарований Тобою Їй перстень
закинула у стіну разом з глиною.. не цінувала?
Чи.. та, як вона, найкрасивіша (не) річ.. Добро?
Там крутий заміс.. (Я там була) ..Не виколупати
Так що, лазерна абляція чи просто свердло?
(мені гірко, післясмак - солодко, хочу плакати)
Поля й поля за горизонт соняхів, може купити?
Нагадала, деякі недавні роки, - Вже десять?
Всі бачили як парує вода над кавою, чаєм,
над свіжо випотрошеними нутрощами
Вуглекислий газ над хорошою брагою
Азот над відстійною ямою для біопалива
Бутан з янтарного екстракту на водяній бані
В кутах кімнат - запах смерті:
варто лягти - ти наче мертвий
ще секунда - ламає печінку
Ласкаво просимо, - Друже
Тут закінчуються рейки
Не той формат, Охолонь
Нічого чекати - лягай спати
Хвилину мовчання за тих,
що Самі рушають.. У пітьму?
Не вчекавши поки їх на ручки візьмуть
Як це вмерти нікого так і не торкнувшись?
Вбитими об землю руками.. - Не відмиваються
Як ти можеш просити щось кошерніше? - Земля!
Моя Перша і Єдина! Ось Я, Боже! Пошли Мене Світу!
Днями розглядати вітрини Твоїх творінь
Можливо, привертали увагу яскраві кольори, - Стін?
В тій сукні, а може, залишившись віч на віч
притуленою щокою до скла Твого взору
Дихала архітектурою - стовбурами епох
Бетоном, сталлю, елементах ландшафту
Ємностями зібраних у світлі, вміло, суворо
І, можливо, врешті-решт найшла ще "щось":
Мить, хвилину.. місяць одному з годинників
У Тій великій ємності у голові - пам'яті,
яку заповнюєш лиш щасливими ліками
Ці 70-ті ніколи Сонця не бачили, на вивісках
скрізь неон, під ними проходить не Алголь
Як вперше завжди думав, - Їх тоді ще не було..
Як і цього сінтвейву, Так важко сховати
Пусті зіниці Скелетона
У цій цивілізації, Я вірю
створеної для Життя
Всі шляхи ведуть до мрії
Завоювань без вбивств
В не "Старому Голлівуді"
Єдині життя істинні -
скрупульозно вигадані
За власні цілісніші
Драйзер усміхається,
Сидить осторонь
Мистецтво кохати
Ідоли викладають
І Без об'єктива
Все засновано на диві
І цей Іній в пустій голові
Осів з вологих мрій на розум
Як змиритися з дурістю,
якщо лиш Вона і думає
Осівши на соснові голки
Голими льодами, стікає,
капає з небесної гальки
Теплими зимними дощами
заповнюючи цю макітру
Вашими виділеннями
Виблювані метелики
Тонули, іризаціями
Морозило, тріскало
Падали маски бичачі
Хто Ви? Сиворилі горці?
За моїми пустими очима
акваріум з фосфатів
Потрусити чи хай осяде?
Тою пурпуровою вуаллю
Морок непривітності,
що просить їсти, - Хоч помиїв
Машини руйнують видиме
Дезінтегрують все на водень
Цивілізація в дієву мрію світу
Пар Єства Природи переводить
Не загубити б частку творчу
у цьому Земному перетворенні
Зрозуміти насолоду від природи
у труднощах при Її збереженні
Сектантами тлінних помислів
Зникаючи безслідно, піною
десь серед брижів у пустоті
З лабрадоритовим покладом
на нижній щелепі, з подивом
сиплючись у безодню, не гідно
Привідкривають рота Твої твори
Її Стрілки змушували говорити
А Я впав у круговерть Еонів
Де Все руйнує, і відтворює
Божественне світло
Невагомою десницею
Щастя сліпої любові
Ще одне німе побачення
не вінчаючи усмішкою
На вівтарний камінь
огірчений опалою листвою
Всю кров би свою спустити
Щоб оживити з минулого
Твого тіла мармур (о)стиглий
Що звертався на "Ви", але "уви"
Лиш після тиші Бог заговорить
Він покинув це місце галасне
Син споглядає блядування
Єдине чого навчила армія:
Ініціатива *бе ініціатора
Урок? Винагорода з жінками?
(Ліміт)Новачок в цій грі? Важко
не Тварині, Хочеш поряд когось,
окрім як тварини, що вже в Собі
Дух - Де? Дух вдихає глибоко,
поки в голові не заграють зорі
Посеред дня Дискретні Силуети
з вихристими блаженними руками
Пророки кінця в нагрітій іоносфері
Це.. О'! Боооги.. - Висікаємо петрогліфи!
Оболонка як може стримує і годує рушій
З такою силою життя повне безглуздя
Ця сила, О', Боже, все ще як прокляття
Ніякого випробування, потрібен патч
Втратила свою силу смерті загроза
Один удар, потрібно більше баласу
Мені потрібна ціль, завжди в пошуку
Навіть мені - огидному, без вибору
Якщо можеш ходити, то - навіть мертвому
І коли Твій язик тільки для одного годиться
І мчить сталевий змій великими рівнинами
Світла цятка у ночі над його головою майорить
Початок/Кінець - вирізані, - Єй, Я люблю окрайці
Ці зорі не там, "десь", а на внутрішній стороні черепа
Вибухають, Все йде як по-маслу, - Чорна роба("- Ні..")
Поки Ти рахуєш дні до нових обіймів з коханим
Довгих після інтимних ритуалів, єдиного джерела
Окситоцинового, у вірі, що цей то буде останнім
Під якими враженнями він буде, коли вийде
Мало хто зрозумів Сонячну Машину
Коло життя і любов до консерватизму
я не знаю як себе з тобою стримувати
кожен твій шматочок змушує кінчити
перезбудження, перехвилювання
сприймаються як дане? Те, ідеальне
Десь в собі, чуже для роботизації
Є дні, як цей, коли Йому заздрю, Ти варта кращого
Мене! Тупо по-візуалу, Забуваю, - В кожного є іскра
Катаболізм, канібалізм, скількох ти вже благословила
дотиком Своїх м'язів, - Намагаюся вичавити це з себе
Вам Мене не зрозуміти, це поза вашого сприйняття
Поза ваших наборів понять, що стоять за словами
Садист своїй молодості, - Йди й помри!
Ну й добре, що Мені Тебе не зрозуміти
Тобі неможливо пробачити, - Йди й помри!
Забуваю, що Я сам.. Ні, дурниці.. - Спився?
Вони називали це все "за*бами", - Правдиво
Хто?Ти,завжди,був,один,наркоман,що,пише?
Думаю Вона рахує дні до Моєї смерті, - Мало
І цей протухлий запах, бо гниє та не вмирає
Людина, заручник обставин, плісень в стінах
І Ви її єдине досягнення дифузійне компілюєте
Намагаюся бути не нахабним, а скромним,
та потрібно бути хоч в чомусь "хорошим"
"На мене чекає довга дорога цієї ночі додому
Мені просто потрібно побути одному
Я не хочу жити сьогодні
Натрапив на Ворона життя потойбічного
Він широко розкрив дзьоба, нашепотів:
Bones, будь ласка підемо зі мною
Мертвий хлопчику, які в Тебе великі очі
Щоб краще тебе бачити
Проклятий Відьминою рукою, одним змахом
Я повстану з полум'я і полечу з вітерцем
Доповідаючи з нутра: СТАЄ ВАЖЧЕ ДИХАТИ!"
Просто прийди додому, Я знаю, як це вгоїти́
Горе від розуму, краще місце для прожитку
Відчуттям, що не вартий щастя усього цього
Кричите Мені там зверху, - Ти не одинокий
Всі вимерли навколо, спростуйте цю правду
Над моїм трупом базар з ваших душ мертвих
До чого я вів усім цим антироманним плетінням
Потрібна ресоціалізація, спроби для невдач
що я такий як і всі, дарма змарнував час
Йди на***.. або закоти очі і вистав язика,
якщо тобі це все було у смак (Я все Побачу,
має ж бути усьому ціна, перший не сонет для Вас)
Не знайти спокою від цієї агонії в чорних буквах
Звільнення від чорного скелета у відображеннях
Не дивися! Не дивися, Алголе, на Своє затемнення
Бо не вигниє, поки хтось не витягне й не спалить?
Рофлиш? За кого Ти Мене вважаєш?
ID:
933662
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 12.12.2021 16:38:01
© дата внесення змiн: 13.12.2021 08:02:26
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|