|
Цей відкритий світ хоче просто
бути ближчим до Фортуни
Узлісся вже голе, коли опало?
Ясна осінь була, обридли фарби
Тихо, сухо, без прілого запаху
вперше сумую(ємо) за болотом
Будили плащі кольору західного неба
Наче ось на причесаних садах
полізуть жовті зірочки(було, паста)
Але халтуру на ранню голу весну
викривали поржавілі діброви
Котрих так просто не взяти заморозками
Степові вітри пофарбували в пурпур осінку,
ніколи наче не помічав, Все так по дитячому,
дивлюся у Сонце майже не жмурячись
Усміхаюсь, потрібно від Тебе тікати
для розуму, блаженним йду ж Я
А безгрибний ліс все кричить поволі
"Не йди, поговори ще зі Мною"
Не можу, тут немає нікого
все ще себе запевняю
Де до вапна додають клейкості
соком тростинним,
та вимощують юрти колом
з піщаника рожевого
Вже не перший рік, та і століття
стовб стоїть ліхтарний, що вмикається,
лиш коли більший над ним затухає
Він сумуватий - поникле суцвіття
Не думай, чи фарбувати руки в червоне,
чи лиш волосся знову в щось яскраве
Просто приходь побути разом
зі мною, під цим світильником
О', Лілі Марен, О', Лілі Марен
Мене і всі бажання
увійшовши в земний глиб
Пробудить лиш закляття
Твої невсмакованих губ
Та щось відбій нам зіграло
і Ми знову разом, знову разом
О', Лілі Марен, О', Лілі Марен
Натикаючись на насінини гігантичні
Уява так і малювала мегафауну,
що росла звабленою ласощами такими
Відповідаючи цілеспрямованості
рослинній, що ростуть великими,
тому що можу собі це дозволити
Між двох крон була прогалина,
там липкий трихомовий ліс ріс
із землі потоками янтарними
залози безрукі силуетні
наповнюючи грибницею
Йти неможливо, ноги липнуть,
та з під них запах седативний,
квітковий, ліналооловий лити
Пішли наліво де так само чорніло,
де погода зупинилася на нулі,
все сіре та чорне, опадає листя
глухим грохотом, зі старих гілок
Маленькі цятки горять
на молоденьких, інші - думають падати
Десь там, у повітрі, як у чистилищі:
приречені, та не падають, і не летять
Похмуро, і в той же час.. приємно
Почуваєшся у людському вимірі,
не привілейованому, і не особливому
Він - біль усіє цієї порожнечі
І міркуючи спокійно, віриш,
що недаремно ми то і жили:
на щось це було необхідно
Можливо для поганого,
але все ж "прикладу"
Вибачте, але що за..
що за сморід м'ясного раціоналізму
Неприродної, рукотворної нудьги
"Світ ловив мене, та не спіймав"
Що там колобродить в потемках?
Вас з мертвих створили?
Ви з Елісію? Припливли морем? Цікаво
Всі рухаються на захід, тільки Я на схід
Не віриться у сторони світу, немає світила
Я не відчуваю власний рух планети
Через двадцять швидких років
Ви будете більше розчаровані тим,
чого не зробили, ніж тим, що зробили
Піднімайте якорі та брамселі
Ціль - неясна, курс по вітру
У вітряні дні я теж годинами
дивитися люблю на воду,
оскільки, породження води,
Я, ніби бачу незрозуміле світлове шоу,
те, усе своє життя, яким воно було до цього
Стає гірко, та одиноко, первинний стан
Ми всі маємо той самий відсоток
океанічної солі у наших жилах
В нас сіль у крові, у поті, у сльозах
Як-не-як Ми зв'язані з океаном,
і коли ми повертаємося до моря,
щоб поплавати або просто подивитися регату -
Ми повертаємось туди, звідки прийшли
Все решта, культура - навички передані для співжиття
Моя ступка, два ножа, один на поясі, оніксовий,
інший за гомілкою, металевий, дарований Ілатеком
З ним головне не спішити, очікуй нагоди, щоб вбити
Ви думаєте, але то виключно як бритва, бо спекотно
Бо всі все ще надягають на себе відчуття жертви
Скажу, тут є сім'ї яких не вивести на чисту воду
без криміналістики, задоволення? Ні, думаю, інцести
та їхні аморальні "Приємні хвилювання" від незвіданого
Помилуйте, я не смів б наливати вам якоїсь бражки
Це - чистий етанол, тетраплоїдна родова закваска
Я Вам багато ще чого розповів, але не час, Ви мене збили
Чого так дивитися? Це вулканічні землі,
маєте знати, тут важко з металами
та легко з тканинами, і це не сукня
Це кипарисове болото внизу за мною,
було дном океанічним, не так давно
Ми прийшли на поклик, і побачили планету
Люди - владики коротких періодів
Не Ти у Свою металеву трубку дмеш,
склав це на плечі пороху, що там?
Випарувана з сечі селітра?
Якщо це крутило під нами - дівчина,
то ми - вилизуємо її, її недоїдки з кутиків губ
Та ви б придумали кращу метафору
Ті, що звідти де потрібно стати
для пари людиною, а не навпаки
Спадкова травма, схоже,
стверджувати не буду
та і заперечувати не бачу сенсу
Моє існування псує її
Дивна штука на мені,
висохле листя, чи то нейлон чи шовк
Тут всі заборони і табу відмирають,
вони більше не потрібні
Діти бігають в страхах батьків
Ви що обдовбанні? Якісь мутні
Ходили смолами? І не зав'язли?
Тут нічого агресивного,
але вбиває тут допитливість
Тут пташенята розміром з курча
виростають до шести ліктів ростом
До чого це Я? Бо Ви вже привозили яйця
Свистіли крила птахів
невидимих у темряві
Терпіння - запорука Мого спокою
Та не лицемірьте, не кривіть
і таку ж політику не ведіть
Чого тільки ваша молодь не творить
Після солоних днів у полі,
як кінець святкувань сівби і жнив
Може, щоправда, не так часто,
хоча ж, Я знаю, ви вино робите
Наші панночки теж давлять сік,
теж, віддаються природі,
як і вже через місяць,
ледь сусло в бурчак збродить
Ви, малі, але непогані,
і не скуштували смирення
Ні від народництва, ні від церкви
Та Ви запізнилися туди,
де шукати обставини існування
когось там з бажаних образів
Кожен знає де вони існують
І це тут, де у всіх однаковий початок
Де немає рукотворного градієнта у статусі
Як напевно, там важко Вам поєднуватися
Може навпаки, стверджувати не буду
та і заперечувати не бачу сенсу
Коли хтось комусь піддається,
Напевно приємно намагатися,
коли програшу немає
Розбудити сплячого,
сказати правду та поцілувати
Невизначеність приємно
не лоскоче нерви,
не цікавить результат
Добре, що не наважився
"Зусилля не варті результату" -
Сам собі брешу, поведінка,
у масовому способі скидання напруги
який одноманітний але реальний,
або різноманітний але ілюзорний
вихованню має місце бути
Вороги: припливи, відпливи
та одноманітність,
що розтягує їхні періоди
Невдач замовчення, невдоволення
переноситься на стан все ще не спокійний
Ні щоб тішитися за співжиття, що просто є,
а нерозбещену свідомість все вдовольнить
Ви все ще тут? А то я один наче,
Вам головне зараз не заснути,
ато непам'ять на минулий тиждень буде
Вставайте.. поговоріть..
"Що там?" Запитають, -
"Така ж земля і каміння
якщо ми підемо роїнням."
Що скажете так - сумніваюсь,
Можливо з Металевого Міста Вам навіть допоможуть
Піднятися короткоперіодними супостатами
Не зна.. вже атрофовані щелепи,
мало жував, чи говорив
А Вони побачать цю вашу палицю
і розсміються
Як Ви лічите час?
Ви чого такі непорушно-похмурі
Що теж жіночим календарем?
Як ваші Дами зміняються? Чи може Ви?
Так, можна багато чого зробити з уламків,
листя, що опадає, металеве, але рідко буває
Воно не живе, живе його забезпечує
Розумієте? А Ви то як ніхто повинні
Це не мегаструктура різниць тисків
Так. Якби, якби я був богом,
я зробив би довічну примусову школу
Що малює в голові фантастичний проект
Але всі ці механіки, всі ці можливості,
або не працюють як слід, або в пів сили
Нудні, незручні, щось завжди йде під вкіс
Та й Я, як людина, тутешній покровитель
в будь-який момент можу все змінити
Тому що Мені просто так схотілося
Тим не менш, людям це не заважає,
знаєте - отримувати задоволення
Навіть там, де і ціль не зовсім ясна
Де від новинки в механіці радієш,
бо не чекав, бо з'явилася неочікувано
ні в бажанні, ні в благанні, просто так,
бо сама Смерть - це як забуте горе
Насіння краще збирати з квіток перших,
так як вони дають більш якісні насінини
Віддавши перші сила у нечисленний матеріал
Пізно квітучі просто можуть не визрівати
Осінні ефемери влаштовують перегони з часом,
щоб встигнути дати насіння до того як прийдуть морози
Це там на сході, де темні землі, звідки й ви родом
Де одного разу кінь, дикий і непокірний скакун -
вивів міцний хребет, щоб стати поступливим другом
Тут ж занадто сприятливе перенасичене живлення,
не змушує задуматися про репродуктивні покращення
А це правда, що ви цілеспрямовано
полювали на котів і молодих лисиць,
заради їхніх у формі лопатки щелеп нижніх,
якими дуже зручно вичиняти шкури
Я б не зміг, але холод і голод..
уже навіть нічого їсти -
не так має виглядати щастя
Коли голодуючи особа народжує дітей,
та злочинно примушує їх до голодування
Половина вагітностей незаплановані,
чого навчать батьки так свого чаду
Але хаос міст з людьми в очікуванні,
з прагненнями .. Мене збуджують..
Я б побував десь там у вас, як гість
Подивився на давні замки, в нас таких мало
Та й всі - сімейні, відчувається спокій
Без мрій найманців та військових,
що так і залишилися лежати на вежах
Споглядаючи життя, живучи досі
Йдуть віки, шумить війна
Встає бунт, горять села
А Ти все та ж, Моя вкраїна
В красі заплаканій і древній
Допоки матері тужити?
Допоки і шуліці кружляти?
А у Вас там видно зорі?
Яскраві цятки в нічому небі?
Мої предки бачили пісні у зорях,
що освітлювали найтемніший розум
"Найвищий ступіть розбещеності"
Це не забій людей, не оргії з дітьми,
а збереження здорової сексуальності
Тоді коли те все є, прикладом
Вона повзе, повзе й пересіває гори,
камінчик до камінчика, сухі русла річок
Шукаючи винесені на береги кістки
І коли Вона збере цілий скелет,
коли остання кістка до кістки хрящами підійде
І перед нею скульптура істоти постане
Вона сяде біля багаття й задумає,
яку пісню співати, який танець грати
Сорок оленів з колісниці Ваю - Її творіння
І вона здіймається над кріатурою
Сильно, долоні паралельно піску
Піднімає над Собою руки і співає
Глибоко і оксамитово, Відьмою
М'язові волокна на кістках наростають
жиром та хутром покриваючись
О', Ліра Твоя вуаль творення
збурює досі сприйняття
І Вона починає рухатися,
Витанцьовуючи на пальчиках
відтворює лімфу темпераменту
Ліра витягується до болі в м'язах
Повільно, даючи серцю Своєму заграти
А хвіст Творіння закручується вгору
Кудлатим і міцним, це - Вовк
І Він росте, а Ліра досі співає
Що тремтіння щита західного
навіть тут відчуваються
Вовк відкриває очі,
стрибає і тікає в Каньйон
Це справді краще записати
Все що Я бездумно патякаю
має тенденцію до здійснення
Шкода, що Ви не взяли кухаря,
Він багато чого би Вам переклав
Його немає лиш через дедлайн
Говорить: У хорошої, професійної моделі
руки завжди мають бути зайнятими,
щоб не виглядати пустою болванкою
Оніксове волосся вкриває полотном
Це була саме Вона, не Ілатек
Бліда Принцеса з вершин холодних Анд
Перевтіленням у протилежну стать
явилася, коли вже бритви приставлялися
"Вигартуй свою злобу для нашого Бога
Як наші тіла пухирі внизу у збудженні
Нехай ця ненависть росте заповнюючи
і руйнуючи стіни вашої в'язниці"
Твої очі поновлюють кризу ідентичності
Первинну заздрість, виправдання
для вбивці "Чорної Жоржини"
Кактуси, сірі піски й каміння
Ліра дивиться в долину
Так важко витанцьовувати ступор,
Так важко витанцьовувати Людину
Неправильно розставлені пріоритети
Змушуєш повірити у культ молодості
Заздрість .. **ять
Щасливі - красиві, вдачливі, Іншим - Смирення
Соціальні тварини можуть долати інстинктивний страх
Навіть перед особинами іншого виду,
якщо плюси від спільної активності
та спілкування переважують небезпеку невідомого
Тебе лиш не садять на трон,
бо Твоя смерть не буде реальною
Та, бл*, Він не хоче Твоєї смерті
Бездарна, безплідна заздрість
Він не придумає для Тебе сюжету,
якого Ти б справді була варта
Не "AM" тягне мене з виміру у вимір,
коридорами лезуватими
поки Я не перетворюсь у місиво
Та це не так неприємно,
як Його любовні ілюзії
Що дають надію у його пом'якшені
Це все вже було, не можу згадати,
чи початок, а чи кінець, Світило дарує ненависть
Важковловні, вони та їх творіння походять на природу
Вганяють себе в дуже паршивий стан,
щоб паршивий здавався нормальним
Самовиправдання, рівень - Бог
Так гордо садив на свій трон,
щоб злити з них все життя
Сліпе, слабке
та ні разу не доходило
А потім, "Ніби цього ніколи і не було":
"Втікач, ти такий тендітний?
Лагодь речі ламаючи
Ти можеш бути самостійним?
Я дозволю тобі скуштувати самоти
Залишайся всередині цього безладу,
який ти створив, Втікач
Я не можу змусити..
Змусити Тебе змінитися
Побудь сам
Залишаю на самоті
Втікач"
Наче перечитав "Сонячні тумани",
як і Ви - намагався покінчити
з самонадуманою галасливістю
З Якою Ви все не покінчили,
забравши кому зі своєї назви
Медитативне створення
стало тепер закликом
У Ваших криках більше любові,
аніж з вуст молодих закоханих
"Чи вам жилось любодіянням настільки нудно,
що задумались над причинністю кохання.
Що дане мною лезо може не тільки брити,
але й плоть живу різати, грубо." -
Говорила Ліра, - думаючи лиш про маячню,
як таке можливо, хто так творив примітивно
Плуга їм, плуга, і замість бритви - жорнова
Скільки сил в них, що так думати мають
Не люди і не боги, творіння без призначення
Сезонні гормональні пульсації, що як гін
Єдиний справжній рушій, а інші - від нудьги
Він відчувається хворобою приємною,
що обіймає печаль не любов'ю, а гнівом
Я постійно зведений, умоглядно,
була б жінка - вона б ховалася
Не тому, що я руку на Неї посмів підняти,
а тому, що хочу Її знесиленості пасивності
Та кожен раз в мені щось вмирає
Зникає, як бульбашка на калабані
Порожнеча тягне за кишки
та резонує через них собою в мені
Щось Мене змінює, а в тобі нічого
заради чого моє днк'а хотіло б порватися,
з чим мій організм хотів би поділитися
Говорили, швидше віднайди себе
Та знайшовши, моє "я" - вмре, всохне
Зникнуть обставини, і Я, як їхнє творіння
Завжди потрібно чимсь та жертвувати,
і коли Я починаю говорити - Я вмираю
Я вмру лиш щоб було краще комусь
І Ми все ще говоримо про егоїзм
Як Тобі вночі спиться
з війною у собі
(Ти Мені не віриш)
"Мушу кричати та вуст не маю"
Нікому допомогти з позбавленням
Останній вцілілий - не вбитий,
а перетворений в слизняка,
бо був за альтер его творця
Не Часу, бо в Нього є Доля
Та Він за Нього не слабший,
бо божевільний мученик
Б'ючись хребтом - ламає стіни
Намагаючись кіфоз вирівняти
Не лізе на дерево підтягуючись,
бо забезпечений
Брехун, обманщик
Він говорить за Мене,
Мо-молоди-дий божок
безглузда романтизація
не слухай.. Я збрехав,
що Мені було погано
Потрібно робити й говорити те, що він очікує,
щоб він втратив пильність, та Ви Мене збили
Ілюзія відрізняється від бажання лиш вірою
Яка мудрість проста, можливо навіть народна
Десь, там, звідки знати, як і те, як це -
в стиснуту, бо з віднайденою чутливістю
просуватись, що назад не відпускає
Вони одне одного голодом руйнують,
а як же ще людей в достатку об'єднати
Вони знаходять так до життя мужність
і без ударів борються, бігають
Метають диски і ядра, верткі, не субтильні
Вони плавають брасом на швидкість
Віднайшовши впевненість у собі там,
де кращим всі бувають згодом
Дівчат вчать сили, стискати власний палець,
щоб стати активною співучасницею
Після того вільне волосся за вуха закидаючи,
елегантні без зусиль, Вони грайливо-нестабільні
Все ще, хоч високі хвости вже носять,
показують голову, показують, що Жони
Вільноволосі - Одинокі, не значить доступні
Їхні очі закриті, відкриті, роби все що хочеш
Все про жінок, все про жінок, все даромно
Хлопців вчать самоспостереження опанувати
Хапати мить, перебираючи подразники
Навіть не "вчать", говорять..? Не знаю
Змушують? Ні, це просто жорстокий світ
розпоряджайся сам власним життям
Для чого це батькам,
як не через бажання дитині кращого співжиття
Вершиною, не початком якого стане духовне дитя
Для чого дано тобі те, між ногами, як не для цього
Підбираючи нового партнера з новим сезоном
Щось зі мною не так, можливо страх
Боги говорять, повір в Себе, а не в Мене
Все не ходив, відтягував, поки не втік
зрозумівши, що не зможу, що слабак
Двоногі кроки в хащах, як з нічим не сплутаєш
Так хочу ту, якій вони належать, так чому втікаю
Хочу того, що батьки кликали "бажанням дитини",
насправді - бажанням інтимності
Вона десь тут маленька, але ладна,
ходить за мною на одних пальчиках
Я бачив Її сліди без відбитків стоп
Можливо це та сама богиня,
що дала нам книгу про оригамі
Вам туди потрібно йти,
Ох! У душі - пустеля Меганома,
Спека, каміння, і сухі трави
Розлучення - це страшно і боляче,
мінімум для одного, і щоб дітям було легше
пережити розлучення батьків -
до старої домівки, як до гнізда з пташеням
все ще злітаються батьки поодинці гніздуванням
Звучить мудро, а чи не навпаки?
Вони не достатньо чутливі,
якщо наважилися на таке з тим ж вихованням
Якби я завжди був таким, а не зовні байдужим,
щоб Я ніс ахінею і мене слухали, наче розуміли
Записували, наче Я сказав щось мудре і вагоме
Наглядним прикладом того, як близькі,
що надовго залишаться у твоєму житті
мають реагувати на твою сумність
Найстрашніше, коли це все вдавано
Запитайте, як тендітна дружинонька,
в чому справа, скажи і Я все виправлю
Тієї ночі померло щось красиве і молоде
у світі застарілому, коли Я пішов подивитися
на те, що там коїться в оргіях, бажане,
але чомусь придушене невірою, що це - все
публічне взаємне зґвалтування,
де публіка теж наживляється
і цим не позаймаєшся постійно,
потрібно працювати, шукати
не покладаючи рук, за які не знаєш,
коли і що тобі впаде до них
Це - прокляття, вони не достатньо чутливі
Навколо діти, всі діти, і всіх потрібно рятувати
Навчивши, як дітей - неправильним
Я - дитина, все ще ходив і дивився,
та як Ілатек - не приєднувався
через що на Мене Його золотаву маску і надягнули
Безроту і з опуклими очима, Я - пусті зіниці
І Я сиджу, а вони на танці спішать запросити,
одне одного, а то, що ти в біса за коханець,
якщо не запросиш на повільний танець?
Щось виростило мене занадто для життя ніжним
Та все через сором, Я тут не для цього
Так для чого ви відгородилися Ровом?
Та поставили на протилежній стороні Замок?
Як довго копали, глибина ж пара кілометрів?
Та забудьте, дурне запитання
Тут спостерігається зміна цінностей
З'єднуючись тілами, підбираючи,
вони з'єднуються зором,
щоб захотіти побачити,
і витерти з одне одного бруд
Щоб щось змінилося - хтось має вмерти
Щоб щось змінилося - хтось має вмерти
Завжди, хтось має вмерти, задля змін,
запустивши переоцінку цінностей
Це було випробуванням, і Ми обісралися
Випробуванням протистоянню легкості,
що підбадьорена людським прикладом
Навіщо продовжувати існування,
якщо воно не передбачає розради
У нас нормальне до такого ставлення
Але, Я, насправді, прагну любити
і щоб це ще й не виглядало як благання
Та це не мої слова, а навіювання родини
Щоб все скінчилося, як в тій похмурій поемі:
"Як і щоденно Вона обіймала тіло підсохле
від якого квітами пахло, Її, в грубі не горіло,
Вона не палила, блакитне світло із вікна
грає на Її щоці кристалами інею."
Вони слухали, нічого не розуміючи,
Тільки Капітан щось та записував
схожими звуками у власному говорі
вугільним стержнем в мідному фіксаторі
Думаючи, ось і провідник найшовся
Потрібне падіння, не стрибок
Скинув туніку, помахав сідницями
Правою, лівою і пірнув,
на жертовний камінь,
що виступав над водою
як.. ..як..
Не виправдовую Себе, Лейло
ніби, це саме ці, не конкістадори
помішали тобі зробити крок
І не плач, Лейло, Ти Його не знала
Хоч й справді - Вони всі, ці, однакові
Не думай, Лейло, наче хтось
Тебе змушує страждати
Рішення Безкоштовне
Ви двоє знайшли рішення безкоштовне
Спосіб бути самотнім потребою віри,
бо любові Вам вже наче замало
Тремтячий дотик прихильності
Ти могла підійти коли Він сидів
розкинувши ноги, чикав,
поки прийде "Вона" подивитися
Голодна, але сором'язлива,
щоб вже наїстися на людях
Все переінакшено, це боляче
Він лежав розбитим, та усміхненим
Останню біль втамувало Моє волосся
В пеклі було не шумно,
навпаки, чую пульс у вухах
І як ніколи - свою тілесність
За столом хтось смачно сьорбав
Поглянув на Мене, злякався,
засміявся, поперхнувся і закашляв
Сковтнув, розсміявся, міцний
Занадто старий, щоб назвати молодим
Розмиті фарби згущаються,
Вона проявляється серед порожнечі
- Знову втечеш? - говорить
рожевоволоса в крислатому капелюсі
на Світлану Пенкіну так схожа, відходжу,
стіна - вдаряюсь, всочуюсь, -
Ми справляємо краще враження,
аніж нам здається.. - договорює,
повільно проходжу,
скільки ж любові в цьому золоті
та щось його важке стискає,
не стримує, а утримує і зберігає
але за квінтесенцією випаровуюсь
і злітаю димком в жовте полум'я
Може в його болі не буде сорому
ID:
929580
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.10.2021 23:48:59
© дата внесення змiн: 02.11.2021 00:15:16
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
