Ця осінь, тату, в нас була остання,
Ронили листя золоті сади.
Пішов від нас раненько на світанні,
Забрало небо тата назавжди.
А над селом небесна синь довкола,
Могила в квітах, яблука в руці.
І тліє свічка, я в скорботі квола,
Течуть рікою сльози по щоці.
Безмежно вдячна за турботу й ласку,
За мудре слово, що вело в житті.
Вигадував не раз щасливу казку,
Тепер читаю ім’я на хресті.
Хай, замість мене, обіймає небо, —
Таке пречисте, світле, голубе…
Моя молитва — то душі потреба
І хай Господь убереже тебе.