Комета - грудка каменю і льоду
Сама до нас не часто вже приходить,
Та льодяним своїм хвостом кудлатим
Завжди про себе не забуде нагадати.
Летять до Сонце всі дрібні її льодинки
Освітлені і тануть у спекотному промінні
Коротким блиском персеїди-серпатинки
На небі літа відкривають нам видіння.
Людина на планеті гість
І часто вже гнітить її біда і злість,
Але, поглянь на небо, при малій нагоді,
За мить життя подякуй матінці Природі.
Зумій добро творити, побачити красиве, вічне…
Життя таке коротке і невідоме потойбічне.
