Тебе неначе не було
І ті слова мов не звучали,
І наче сонця було мало,
Коли в мені зійшло тепло.
Тепло небесних почуттів,
Яке в полон мене замкнуло
Та миті швидко промайнули,
Як я спинити не хотів.
Зійшла у пил моя душа
І серце зморшками взялося,
І з цим змиритись довелося,
Хоч рана ніби від ножа.
Не можна стерти все пусте,
Яке у ме́ні оселилось,
Хоч серце й розуму скорилось,
Проте життя уже не те.
То ти була чи не була?
Чомусь думок накрила хмара,
Чи може це була примара,
Яка цю пристрасть завела?
А може це була не ти?
Та інша ще не народилась
Яка б для мене примудрилась
Кохання в серці зберегти.
Тебе все ж мабуть не було...
Але лишилася надія,
Що збудеться найкраща мрія,
І щоб кохання зацвіло.
