Люблю цей ліс від самого дитинства
і промайнула юність тут моя.
Через роки стежина ця барвиста
мене в минуле знов перенесла.
Тут загубились зустрічі й прощання
у присмерку старих дубів.
І я сьогодні в ліс іду востаннє,
щоб він мене розрадити зумів.
Я міцно обійму берізку милу,
їй вітер коси ніжно запліта.
Я теж колись давно, мабуть, любила...
Хоч пролетіли в даль уже літа.
Іще хвилина. Мушу вже вертатись,
я покидаю, рідні, вас навік.
Мій ліс зумів зі мною попрощатись.
Якось затих, замовк і навіть згірк...
