Ніч таємницю виплаче останню,
і день нас розцілує, наче брат,
і ми з тобою, дві душі незнані,
в незнаний світ майнемо вряд.
На нашу путь засяють блискавиці,
та будуть їхні згублені сліди,
і дві душі, немовби дві зірниці,
застигнуть в небі назавжди.
Задивлені у обрії небесні,
де гасне звільна потемніла шир,
душі дві наші – мрії безтілесні –
знайшли для себе світлий мир,
і в спокої, безпам'ятні питають:
а де ота, земель примарних, даль,
де вихри крила мандрівні сплітають,
де, наче дощ, мрячить печаль?
Николай Лилиев
Нощта ще ни изплаче свойте тайни
Нощта ще ни изплаче свойте тайни,
денят ще ни целуне като брат
и ние с тебе, две души незнайни,
ще полетим в незнаен свят.
Пред наший път светкавици ще минат,
изгубени по техните следи,
сред небесата вечни ще застинат
душите ни като звезди.
Загледани в далечните предели,
где гасне бавно затъмнена шир,
душите ни, мечти безплътнобели,
облъхвани от светъл мир,
сред свят покой, безпаметни ще питат:
кои са тия призрачни земи,
где вихрите крила бездомни сплитат
и като дъжд скръбта ръми?
