Мороз спікав прикрите ледь лахміттям
Худеньке тіло бідної вдови.
Довкілля видавалось несусвітнім
І дикість до життя цього жаги.
Печаль скосила із лиця привітність.
Безжально світ скалічений в друзки.
І душі, мов опудала столітні…
Дарма в дитинстві слухала казки.
Літала завжди в тих рожевих мріях,
Не сподівалась на страшний удар…
Холодний вітер, паморозь на віях –
Розбита доля залишилась в дар,
Лиш крок – від королеви до повії…
28 вересня 2017
(с) Валентина Гуменюк
