У нього
Я іноді літаю уві сні,
шукаю ті́ні, наче у тіні́
тієї, що не кликала до себе
ані в минулі дні, ані на небо
у несходимі зоряні світи,
куди із нею нічого іти,
бо їй, як і раніше, не до мене,
коли були ми юні і зелені...
але буває, манить у вікні,
немов чекає у самотині
у недосяжні поки-що покої...
горить її свіча у далині,
аби було не холодно зі мною
під сніговою білою габою.
Емпатія
У неї
Це – не мені, та нібито відчула
на шиї, на своїй, чуже ярмо...
Навіщо залітати у минуле?
Творімо світ, в якому живемо.
Від нинішнього спокою немає.
А нумо – у майбутнє! Пам’ятай
усе, що докотилося до краю,
вертається як сонце у свята.
Видумуймо, чого усім бракує.
Його не дочекаєшся ніде,
якщо душа волає, – де ти, де!?.. .
Хай вольова енергія нуртує!
Що автор уявляє і малює,
те ангелом із неба упаде.
Дуже гарно!
