А що таке ота сьогодні Україна,
Поділена між кланами царьків,
У звуках, в барвах все ще солов’їна,
Та не пробуджена ключами журавлів …
Одним вона вже зовсім нецікава,
Іншим вона ніколи не болить,
Лиш одиницям у серцях заграва,
А більшість просто спить …
Брехня й безглуздя дорогих екранів,
Прикра банальність горе – співаків,
Біда не в тім, що втратили тональність,
Біда, що не чіпає душу спів …
Біда не в тих нікчемних президентах,
І не в цинічності народних воротил,
Біда у тих, що риються в портретах
Старих позбувшись, то нових горе – світил …
Чуже нікчемне прагнення вклонитись,
Віддати волю власну в батраки,
Так Україні щастя не добитись,
То там на півночі такі горять зірки …
А тут улесливість, покора не в пошані,
Тут навіть слово кривиться на це,
Добробут із таким не ходить в парі,
Тут не ховають від людей лице …
Народ землі цієї любить обирати,
Любить на віче мовити своє,
Чужак це все збирався поламати,
Зламав, скрутив, та в серці стукіт б’є …
Ти чуєш: з кожним роком голосніше,
Вже половина видерлась й мовчить,
Їй Україна справжня важливіша
За ту ворону, в небі що летить …