Зірвалась доля на межі століть
Й погнала вперто в невідомі далі.
Коріння рвала, пишну крону віть,
Готуючи майбутнє по спіралі.
І два десятки літ – як день один,
Як марево: ні спереду, ні ззаду…
В сльозах і ностальгії часу плин
І одинокість, загнана в засаду.
Не нарікання – щира дяка всім
За ґарт душі, за послух і науку.
Іспанія впустила у свій дім,
Зміцнила, щоб подати в поміч руку.
Лишень у серці Матінка свята,
Країна рідна й наймиліша мова.
Хоч доля еміґрантська непроста,
Спасибі, – за чуже сердечне слово.
25 квітня 2018
(с) Валентина Гуменюк
